Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.01.2012 19:59Оповідання
Для дорослих  Для школярів  Для студентів  Про життя і смерть  Про розлуку  Про молодість  Про любов  
40000
© Софія Скопіє

Дотик

Софія Скопіє
Опубліковано 11.01.2012 / 8299

***
 

   

Насправді, колись давно, на темному простирадлі ночі не було зірок. Були лишень глибокі та пусті до болю рани. Певне, так би й скніла над нами незворушна ганчірка піднебесся аби розчулені духи не вирішили залатати ті дірки клаптиками вогню та світла…  

   

Тепер до нас згори підморгують зорі. Світила. Вирячкуваті, розтягнені на чорному полотні, вони сполохано кліпають, ніби бояться стулитися назавжди. Я чую їхнє тихе шамотання. Воно зливається з шурхотом газової фіранки, що спершу звабливо притискається до прочиненого вікна, а потім сахається, збуджена підступним подихом вулиці. Прозора та гнучка, вона лагідно лягає мені на обличчя, цілує вуста, лоскоче ніс, гладить повіки.  

   

А внизу зав’язуються діалоги, оголюються нерви і в приватнім танці роздягаються сокровенні думки.  

   

Ось, ще мить і вони… 

   

облизують шибку… прогинаються… змієм вповзають до кімнати… 

    

Два рівні наді мною, на кухні сорок сьомої квартири, під хрип «Soul Kitchen» перебито дихають вчорашні коханці. Біля парадного, заплакана шатенка запалює одну за одною тонкі сигарети, затягується і відразу гасить їх у баночці з під «арабіки та робусти». Серед помірної тиші раптом заливається дзвоник у сусідів праворуч. Друга ночі. Погані новини. Підслухати?..  

Але десь неподалік, може в будинку напроти, розбивається скло. Вікно зірвалося з своєї осі і розлетілося тисячами крижинок на асфальт. Завбачливі - цок, цок, цок...і голосне падіння, ніби крижана королева втілила в життя свої суїцидальні думки. Завтра прибиральники заберуть рештки її тіла.  

У «Skoda Fabia», що стала свідком драматичних подій, від побаченого здали нерви і її сигналізація навіжено розрепетувалася. Дурисвітка!  

Врешті стихла. Не сама по собі. До своєї найлюбішої жінки (звісно, перед дружиною та коханкою) вибіг не на жарт зляканий власник автівки. Басистими матюками він пожурив свою кохану.  

Закашляв двигун. Навряд чи це Шкода… О! Петрова сімка?  

Світло фар освітило моє вікно і гілля дерев знадвору привидом майнуло до оселі. Криві лапи та кігті лягли на стіни, ліжко…  

   

Ховаю голову під ковдру. Ці чудища найстрашніше, що може бути. Спати, треба спати. Сховати очі, закрити вуха, щоб до них не лізли вогкі язики чужих історій, покласти руку на ліву цицю і долонею слухати шаленства серця. Все.  

   

1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12  

   

 

 

 

***
 

   

Ранковий холодок ніби зухвалий ласкавець облизує стопу, піднімається до литки, пнеться ще вище… і врешті п’яним сновидою падає з розгону на все тіло.  

   

12,11,10, 9, 8,7,6,5,4,3,2,1  

   

Вони знову шепочуться…коханці на кухні сорок сьомої. Він п’є каву, вона вдивляється в своє відображення на поверхні зеленого чаю. Сусіди праворуч гепають дверима. Важкі кроки бентежать хисткі сходи. Скриплять двері під’їзду. Проходить перший, другий, третій…За останнім, двері смачно уліплюються в стіну, а потім роблять зворотній випад і з гуркотом зачиняються. Ніби струс для всього будинку.  

Отже, Тімку знову впіймали. Немов підтверджуючи здогад, його пес, що залишився сам самісінький в квартирі, заскиглив під дверима. Така тоскна доля чигає на бідаку аж до вечора…  

   

- Іса, прокидайся!  

- Я вже.  

Я вже… Так ніби і не лягала. Дванадцять секунд тиші і знову зойки, прокльони, стогони ніби збоченці хекають над головою.  

Душ. Солодкі та гарячі потоки оповивають тіло з гори до низу і розбиваються об кахель. Музика крапель тамує відголоски розмов, що шкребуться до дверей ванної. Це ліпше за найкрутіші хіти «The Doors».  

На сніданок солодка груша. Ще одна вже вмостилася до кишені сумки.  

Волосся не квапиться сохнути, мушу запхати його, хвилясте та вологе, під тоненьку в’язану шапочку. Вже час на роботу. Взуваюсь. Вагаюся, що вдягти - картатий жакет чи пухнасте пончо... Оскільки не маю ні того, ні іншого, вдягаю сірий плащ і перекидаю сумку через плече. Виходжу. В стегно, через полотняну сумку, втискається записник та груша. На ходу дістаю блокнот, шукаю потрібні записи, що розгубилися серед безлічі сторінок. Ніколи не вміла вести систематичні та охайні нотатки, тому все записано на тих сторінках, які випало відкрити. Сьогодні я презентую свою концепцію ролика для нових парфумів «Sense of Touch». Все має бути, як в кіно: він, вона і вічний дотик любові…  

   

З сорок сьомої виходить дівчина. Від неї все ще пахне зеленим чаєм, кавою і простирадлами… в червоних маках. Вона ховає очі за скельцями сонцезахисних окулярів, ніби соромиться того, що я можу знати і що я знаю напевне. Чудна. Цокотить тоненькими підборами і ніби метелик, крок за кроком, шурхотить вниз сходами. Як в кіно. Але не в моєму.  

   

Прийшла на зупинку. Стою, проводжаю поглядом зустрічні авто. На рахунок п’ять, йду геть. В запасі ще двадцять хвилин - якщо йти швидко, можна встигнути.  

Йду через Садову, на перехресті Гетьманської та Соборної чомусь зупиняюся. Сторонньому може здатися, що я згадую куди йти далі. Насправді ж, цю дорогу знаю, як свої п’ять пальців, бо ніколи не користуюся громадським транспортом. Кожного ранку виходжу на зупинку і вже звідти чимчикую на роботу. Традиції!  

Стовбичу на перехресті.  

Ви спиніться якось отак раптово і вам стане млосно, може навіть трохи захитає від того, що світ разом з вами не затримався на цю коротку мить, навпаки - продовжив гомоніти та рухатися ще завзятіше.  

Тягнуся до сумки і раптом помічаю – розгорнутий записник я тримаю під пахвою. Але зі стурбованої моїми необачними рухами торбини, випадає груша. Жовта з рожевим бочком вона скочується з бруківки на газон. Чорт забирай! Я втратила грушу – найкращу частину робочого дня, моє пообіднє свято. Вона буде лежати он там в траві, поступово втрачати свої соки, зморщуватися, псуватися…бо я ніколи, нізащо в житті її не підніму.  

Раптом, хтось нагинається і робить те, чого сама я ніколи і нізащо не зроблю. Рука з довгими і на диво рівними пальцями стискає МОЮ грушу, підбирає та подає мені.  

Спочатку я оторопіло дивлюся на грушу, потім піднімаю очі та дивлюся на своє налякане відображення в інших очах.  

О лихо, я не знаю точно, як він виглядає, якого кольору його волосся, як пахне його сорочка, бо…  

   

Я торкаюся його очей, перевертаюсь та відображаюсь в їхній сіро-зеленій прохолоді. Знаю напевне, те ж саме робить і він на моїй кавовій поверхні.  

Як таке можливо? Це ніби дотик долонь, зіткнення подушечок пальців. Його та моїх. Речі навколо втрачають мову, обриси та властивості. Світ завмер? О, від цього і справді може захитати.  

   

Скільки у людини шансів ось так йти, потім раптово зупинитися і зустрітися?.. Ні, ДОТОРКНУТИСЯ до того, хто…  

   

Я знаю і ви вже також знаєте, що я роблю наступної миті. Так, відводжу погляд… 

   

Навколо знову все замиготіло та закричало. Люди йдуть, поспішають на роботу чи повертаються з неї додому, розмовляють по телефону чи, іноді мені здається, з телефоном. А рудий пес, зовсім поруч, дзюрить біля смітника.  

   

Я все ще стою тут, але насправді вже втекла, далеко втекла.  

Ще раз розгублено дивлюся на грушу і видавлюю з себе:  

- Ні, не треба.  

Відходжу на крок.  

А взуття в нього заляпане… Глина. Де він був? Якого біса! Немає значення, нічого немає значення. Записник. Робота. Парфуми. Так, так… Як в кіно.  

Йду не розбираючи дороги і, врешті, не в той бік, що треба. Ідіотка! Доведеться повертатися назад. Щоб остаточно не осоромитися, а може щоб осоромитися ще більше, переходжу на інший бік вулиці. Через дорогу стоїть той у кого очі наче зелений чай, на гладь якого сьогодні зранку вдивлялася коханка хлопця з сорок сьомої.  

Він стоїть і тримає на долоні мою грушу. Певне думає, що я ненормальна. Правильно думає.  

   

***
 

   

Вечір. Сьогодні немає зірок. Хтось взяв ножиці і повирізав їх, а потім обережно склав до кошика з шиттям. А може вони закрили свої повіки назавжди? Ні, най то буде нічний крадій. Завтра його спіймають і відберуть кошик.  

   

У сорок сьомій: він п’є другу порцію кави з її чашки. Це недобре. Не можна пити з однієї філіжанки різні напої. У порцеляни також є карма. Але йому байдуже, бо вона не прийшла. А я…я просто схиблена.  

А що сусіди? Тімку випустили з буцегарні, дуже просили зав’язувати з травою. Чую, як батько валує на сина, мати тихо плаче, а пес відчайдушно проситься надвір. Тімко не витримує і йде з ним на вулицю. Ось він сідає на лавку, замружує очі, глибоко вдихає. Там ще й досі стоїть дух її сигарет. Я це знаю і він також знає. Але її більше немає. Шатенка кинула палити та плакати.  

І тільки Тімків пес по-справжньому щасливий.  

 

   

Хоча…я теж маю привід для радощів. Мою концепцію схвалили. Все як у кіно: падає груша, він та вона зустрічаються поглядами і розуміють – це назавжди. Парфуми «Sense of touch» – дотик вічної любові.  

Будуть заганяти людям парфуми, що обіцяють нездійсненне. І тому є моя вина.  

   

Так, сьогодні майже тихо. Навіть фіранка незворушна. Я кладу праву руку на ліву цицю, заплющую очі і рахую.  

   

1,2,3,4,5,6…  

   

Завмерло.  

   

Якщо серце не заб’ється знову, то завтра вже напевне не прокинусь.  

Боже, як тихо. І сіро-зелена прохолода навколо…  

   

І знову розпачливо вдарило в грудях.  

   

…7, 8,9, 10, 11, 12. 

Ліжко Ніч
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
12.01.2012 Поезії / Вірш
П’ю вино
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Оповідання Про любов
19.03.2012 © Тэм
Кэт
11.01.2012
Дотик
09.01.2012 © Мэри-М
Фотографии не лгут
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 358  Коментарів: 12
Тематика: Оповідання, життя та смерть, любов, дотик, молодість, розлука
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.10.2016 22:57  роман-мтт для © ... 

як кіно! круто! 

 12.01.2012 18:45  © ... 

Оповідання не має продовження, ото воно таке недоголублене та недоголихане і залишиться. Хоча героїня, я так думаю, все ще живе десь у своїй альтернативній реальності.
Дякую за вельми високу оцінку моєї писанини. Ксенія, ви так точно описали про що там йдеться, що я аж прозріла:) Помилки я б і рада виправити, але це здається неможливо зробити, чи тільки здається?

Про грушу... Мені її теж шкода:) Але є люди які страждають на мізофобию. Дівчина з оповідання - з таких людей:) 

 12.01.2012 14:28  Олександр Новіков 

Круто. Дуже сподобалось. Читаю про грушу і думаю: а я б підняв, що тут такого. А потім стає зрозуміло чому вона не піднімає. Коротше-найяскравіший момент, бомба 

 12.01.2012 14:16  Тарас Іванів для © ... 

Молодець!!!))))

 12.01.2012 14:13  © ... 

О, всім дякую за добрі слова. Авторові насправді приємно.
Нові твори будуть згодом, як тільки-но я второпаю, що та як на цьому сайті. Вчора мені здавалося, що я не до кінця оформила текст, коли змушена була вийти з мережі, а сьогодні він виявився опублікованим, тож я нічогісінько не зрозуміла.
Щодо обговорень на тему – світлом чи похмурістю пронизаний твір, то мені, як людині причетній до створення образів:), здавалося, що і того і іншого тут є вдосталь. Героїня перебуває на межі щастя та смутку. Ну, це коли не знаєш, що робити – реготати чи битися головою об стіну (гадаю це знайомо кожній людині). І звісно, кожен читач бачить історію по-своєму, настільки він сам є її автором. Читач, можливо, знайшов в тексті більше ніж хотів сказати автор. Втім, і сам автор непомітно для себе віддав більше ніж сподівався. 

 11.01.2012 23:14  Тетяна Белімова 

Мені надзвичайно припала до душі придумка автора із цифрами. Вони рухаються то вперед - до безкінечності, то назад - до своєї точки відліку. Вони означають нічне безсоння, і пульс ліричної героїні, і внутрішній метроном, який налаштовує на певний душевний стан, на медитацію.

Дуже дякую автору за світлі почуття й спогади, які розбудив твір. Увесь вечір перебуваю під враженням!

 11.01.2012 23:10  Тетяна Белімова для Каранда Галина 

Ви ж знаєте, що скільки твір матиме читачів - стільки буде варіантів прочитання. Я можу лише сказати, що побачила молоду героїню, сповнену мрій і сподівань, передчуттів і очікуваннь кохання. Може, я теж була такою 10 років тому: жила у малесенькій хрущівці, слухала, що роблять мої сусіди, і це мене не дратувало, я була щаслива своєю молодістю. Одне можу точно сказати, мені у мої 35, такого пронизливо юного твору не написати, як не можливо вступити в одну й ту ж ріку двічі. 

 11.01.2012 22:52  Каранда Галина для Тетяна Белімова 

от цікаво... Ви побачили море світлого й ліричного, а я - відчай від життя в тісній міській "коробці", з якої хочеться втекти, щоб не бути невільним свідком чужого життя... асоціація з чимось набридливо дзижчащим на високих частотах, противним до крику. і виходу з цієї какафонії героїня не бачить. вона ненавидить цю "майже комуналку", ненавидить і свою роботу, де змушена плодити брехню... а зародження почуття... навряд, чи це те почуття, про яке вона мріяла.... навряд, чи зможе без огиди зануритися в оті червоні маки...саме змалюванням отого внутрішнього супротиву своєму життю і зачепив мене цей нарис...
Ви ж побачили лірику... то хто з нас поет, а хто - прозаїк?:) 

 11.01.2012 22:02  Оля Стасюк 

Надзвичайно. 

 11.01.2012 21:13  Тетяна Белімова 

Вітаю автора із гарним твором! Скільки світлого й ліричного вкладено у невеличкий обсяг цього оповідання!
Обрамлення твору підносить читача до нічного неба, задає тональність оповіді - урочисту, піднесену, радісну зародженням почуття.
Дуже сподіваюсь, що незабаром відбудуться нові публікації. 

 11.01.2012 20:38  Каранда Галина для © ... 

вражена дуже. прекрасна проза! навіть слів не вистачає, щоб висловити захоплення. 

 11.01.2012 20:35  Тарас Іванів 

Ці перли залишуться в моїй голові на завжди, доки розпачливо буде бити в грудях ...!!!! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +5
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +46
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
23.02.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
17.03.2014 © Тая
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди