Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
12.01.2012 00:12Оповідання
До Різдва Христового  
21000
© Дарія Китайгородська

Чудасія перед Різдвом

Дарія Китайгородська
Опубліковано 12.01.2012 / 8307

«Хіба зараз у нас Різдво? Сміх один: пуза наб`ють смаколиками - і телевізор дивитися! От раніше бувало... І свято було як свято - всякі там гуляння, колядки і справжн ворожіння – все, що начаклували, - збувалося. Навіть найстрашніше...» 

Так думала Зінаїда Тепла, повертаючись пізно ввечері з роботи додому. На календарі - 5 січня, тому нічого дивного в тому, що Зінька згадала про це свято, не було: дуже вже їй не хотілося бути у черговий Святвечір (для невігласів - переддень Різдва) на самоті, як у минулий і позаминулий, і поза-поза... загалом, як завжди. 

«Що ж завтра робити? Знову піти до Марії Антонівни? Ні-і! Вона знову почне співати арії і вимагатиме овацій. Цей варіант мені давно набрид». 

Треба сказати, що з Марією Антонівною, сусідкою з квартири навпроти, Зіньці що називається «пощастило»: бабусі було майже дев`яносто років, п`ятдесят з яких вона пропрацювала в опері статисткою, і тепер в старечому маразмі вважає себе великою співачкою, а в Зіньці вбачає вдячну публіку. 

«Та ще її півень! Так і намагається клюнути. Це ж треба додуматися: завести півня в якості домашнього улюбленця. Ой, вмерти зі сміху можна, коли Марія Антонівна гуляє зі своїм Петриком-півником: вона вперед, а півень ззаду, наче він стару вигулює... О, придумала! А запрошу-но я своїх дівчат - Ольку, Наталю, Віту та Світланку. Адже давно не бачилися. Точно-точно, ось як інститут закінчили, так відтоді й не зустрічалися. Два роки минуло. Ні, ми, звичайно, передзвонюємося, але ж побачити всіх хочеться!.. » 

Наступного дня зранку Зінька засіла за телефон. Час збору призначили на 22.00: щоб встигнути і за святковим столом посидіти, і наговоритися, і на судженого-ряженого поворожити. 

Народ зібрався вчасно. Швиденько віддали належне Зіньчиній куті, вареникам з капустою та тушкованій рибі, поділилися останніми новинами. За столом запанувала тиша. 

- Ну, так і будемо сидіти? - першою не витримала Олька і нетерпляче труснула рудою гривою. - Як ворожити збираємося? І взагалі, громадяни педагоги, хто ще пам`ятає, як там у класика: 

«Раз в крещенский вечерок девушки гадали, 

за ворота башмачок, сняв с ноги, бросали…» 

- Ну, завела ліру, - невдоволено повела довгим носом Віта. – До чого тут хрещенські ворожіння? Завтра Різдво - по-перше. А по-друге - де у нас є ворота, і як ти збираєшся знайти свій... хм... дуже недешевий черевичок, викинувши його з п`ятого поверху? 

- Зінько, бери командування на себе: ти завжди цікавилася містично-чаклунськими речами - он у тебе на стінах скільки відьом. Так що, напевно, знаєш кілька ворожінь, - підтримала Віту Наталка. - Я згодна спробувати першою. 

- Ви чого, дівчата, я нічого такого не знаю, - почала віднікуватися Зінька. - А панночок моїх я колекціоную: це ж просто ляльки. 

- Нічого собі ляльки! Ти ж даєш їм імена і, - я сама чула, - розмовляєш з ними, - відкрила Зіньчині секрети Світланка. - Так що давай, розповідай, що там тобі твої подружки-відьмочки нашептали. 

- Гаразд. Тільки потім не нарікайте, - погодилася Зінька. 

Для початку вирішили обрати ворожіння нестрашне: Наталка мала вибігти на перехрестя і, дочекавшись першого зустрічного чоловіка, запитати, як його звуть. За правилами, її наречений буде мати таке ж ім`я і ту ж красу, що і перехожий. Ніякої небезпеки не було, проте дівчата сховалися за рогом будинку, щоб прийти на допомогу подрузі. 

- Ох, ну і кадр! - не могла віддихатися Наталя. - Вихлоп такий, що відразу закусити хочеться. І красень ще той: синя неголена морда і лисина в півголови. Звуть Серьогою. Ну, Тепла, дивися: якщо мені таке щастя попадеться, я з тебе зроблю Замерзлу... - погрожувала Натка. 

- Я тут з якого боку? - обурилася Зінька. - Сама собі наворожила, самій і розбиратися. 

- Що далі будемо робити? - запитала Світланка. 

- Міряти стіну взуттям: чий черевик першим досягне протилежної стіни, та першою одружиться, - стягнула взувачку Зінька. - Давайте, по черзі. 

Панянки, сопучи від напруження, з серйозним виглядом почали прикладати взуття до стіни. 

- Ура! Я перемогла! Я перша знайду собі чоловіка, - раділа Світланка. 

- Звичайно, з твоїм 40-м розтоптаним усіх можна перемогти, - невдоволено бурмотіла Олька. – Зінько, давай щось персональне. Колективно ворожити нецікаво. 

- Добре б із дзеркалом і свічками, але це дуже страшно. Хоча... є ще одне ворожіння з дзеркалом. Зараз я повернуся, - і Зінька вибігла з квартири. 

За стінкою почувся спів, потім - бурхливі оплески, потім - обурене кудкудакання, і в дверях з`явилася Зінька із... півнем на руках. 

- Швидко принесіть з ванної кімнати дзеркало, налийте у щось води і насипте трохи пшона - там, у шафці є, - керувала Зінька, не випускаючи з рук півня. - Олько, ти найголосніше обурюєшся, тепер твоя черга. Бери півня. 

- Я? Чому я? Та я нічого такого, - знітилася Олька, беручи птаха. 

- Тепер випускай його обережненько. Подивимося, що буде: якщо півень почне розглядати себе в дзеркалі, значить, попадеться тобі за чоловіка самозакоханий бовдур; почне півень воду пити - з алкоголіком одружишся; якщо півень зерно клювати почне - газду знайдеш, будеш з ним жити, як у бога за пазухою, - коментувала Зінька. 

Півень довго ходив по кімнаті, нарешті підійшов до розсипаного пшона і почав клювати. Позаду шумно видихнули: це заспокоїлася Олька. 

- А тепер мені, мені! Я теж хочу дізнатися щось про свого судженого, - зарепетувала Віта. 

- Добре, - погодилася Зінька, - ходімо всі зі мною. 

Дівчата вийшли з квартири і піднялися поверхом вище. Зінька присіла біля вхідних дверей однієї з квартир і прислухалась. 

- О, добре чути! Давай, Віто, йди сюди, слухай і намагайся запам`ятати, про що говорять. 

Віта пригнулась до замкової щілини. 

- Васю, іди, молочка наллю... Киць-киць... 

- Зінько, це що таке?! Мій чоловік буде схожий на кота в марець? - відсахнувшись від дверей, обурено закричала Віта. 

- Ні, просто це буде блондин на ім`я Василь, - трохи подумавши, відповіла Зінька. 

- Ну те, що Василь, - я ще зрозуміти можу. Але чому блондин? - дивувалася Віта. 

- Елементарно, Ватсон. У моїх сусідів чудовий білосніжний перс, - посміхнулася Зінька. 

- Все, Тепла! Тепер гадаємо для тебе. Досить над нами знущатися. І щоб стра-а-а-а-а-шно було... - закотивши очі, завила Олька. 

Зінька, кивнувши, почала готуватися. У кімнаті, яка правила їй за кабінет, скачала килим; принесла дві церковні свічки, окраєць хліба, сіль, п`ять чашок з водою і крейду. Потім наказала дівчатам взятися за руки, а сама крейдою окреслила коло. Запалили свічки, і Зінька, наказавши подружкам у жодному разі не перетинати лінію кола, почала читати заклинання: 

«Суджений мій, ряджений, покажися! 

З`явися у вогні, стань тінню на стіні...» 

У кімнаті згустилися тіні, полум`я свічок піднялося високо, почулися незрозумілі шепоти… 

«Суджений мій, ряджений, покажися! 

З`явися у вогні, стань тінню на стіні...» 

За вікном, зовсім близько, завила собака. Дівчата перелякано перезирнулися. А Зінька, закривши очі і розгойдуючись, виводила: 

«Суджений мій, ряджений, покажися! 

З`явися у вогні, стань тінню на стіні...» 

І тут Олька, не витримавши напруги, зойкнула, підстрибнула і кинулась тікати з кімнати. Запанікувавши, подруги побігли слідом. А за ними потягнулася величезна безформна тінь. Дівчата мчали, не розбираючи шляху, натикалися на стіни і весь час відчували загадковий рух позаду. 

Ніхто не пам`ятав, як опинилися на кухні за зачиненими дверима. Затамували подих. І раптом Зінька побачила, що у всіх її панн-ляльок, які жили тут, очі світяться червоним, а головна панночка-відьма - Солоха, подарована лялькарем з Сорочинського ярмарку, - хитро підморгує господині. 

Довго дівчата не наважувалися навіть висунутися з кухні. Однак втома брала своє, і врешті-решт усі пішли спати. 

Вранці намагалися не згадувати про нічні події. І не говорили б про це ніколи, якби раптом ворожіння не почало збуватися. 

Світланка через півроку дійсно одружилася - першою. 

Наталка незабаром познайомилася з красенем чоловіком на ім`я Сергій, основною перевагою якого була повна відраза до спиртного. 

А Ольчин коханий Славко виявився газдою з великої літери: сам робить ремонт у квартирі і взагалі займається домашніми справами. 

Віта, звісно, закохалася в чарівного блондина на ім`я Василь, хоча завжди віддавала перевагу брюнетам. 

І всі дівчата дружно вирішили, що обов`язково доведуть справу до кінця і дізнаються, хто ж суджений Зіньки. 

Тим більше, що Різдво вже не за горами: залишилось трохи менше року. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.01.2012 Проза / Оповідання
Новорічна історія
17.02.2012 Проза / Мініатюра
Не в такт
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
У п’ятницю, 13-го...
05.05.2011
Нехай залишиться нерозгаданим?
14.10.2011
Казка про Чугайстра
12.01.2012
Чудасія перед Різдвом
17.04.2012
У п`ятницю, 13-го...
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.67 (МАКС. 5) Голосів: 3 (2+1+0+0+0)
Переглядів: 335  Коментарів: 3
Тематика: Оповідання, Різдво, чудасія
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 07.04.2015 23:08  Олена для © ... 

Привіт відьмочкам! З такою колекцією ще не те привидиться.... 

 12.01.2012 02:27  Тетяна Белімова 

Продовження буде? Бо чогось здалося, що ляльки, у яких очі світяться червоним, доброго нареченого не нагадають. 

 12.01.2012 02:17  Каранда Галина для © ... 

цікаво написано. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +6
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +48
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.03.2012 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди