Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.01.2012 11:00Оповідання
Фантастика  Про життя  
П`ятниця, 13-те
80000
Без обмежень
© Каранда Галина

П`ятниця, 13-те

фантастика

Каранда Галина
Опубліковано 13.01.2012 / 8335

День, як завжди, розпочався з істеричного дзеленчання будильника. Він цвяхом вклинився в сон, миттєво загнавши ще мить тому таку правдоподібну яскраву картинку в далекі, намертво запечатані файли пам’яті. Залишилося лиш відчуття чогось липкого, тягучого й страшного. Катя різко підвелася, стряхуючи з себе залишки нічного кошмару.

Глянула у вікно, і, за бабусиною звичкою, промовила:

- Куди ніч, туди й сон!

Поставила на вогонь турку з кавою, пішла вмиватися. Ще сонна схилилась над раковиною, підставивши руки під струмінь по-міському теплуватої хлорованої води. Підвела голову і… зустрілася поглядом з відображенням у дзеркалі… НЕ СВОЇМ ВІДОБРАЖЕННЯМ!!!

Із німого заціпеніння її вивело шипіння кави, що закипіла і, піднявшись пінною подушечкою над вінцями турки, пролилася на плиту, погасивши вогонь. Тепер уже звук змінився глухим свистом газу, що вільно виходив з конфорки.

Це змусило Катю різко рвонутися на кухню. Вимкнула газ, витерла плиту, налила кави в чашку, сіла і…

- Що то було?...брррр….Здалося… треба було вчора спати раніше лягати, а не дочитувати Кінга! Звісно, померещилося!

Що ж вона побачила? Образ в дзеркалі був зовсім не страшним. Гарненька молода жінка в голубенькому махровому халатику. По-правді, значно симпатичніша за неї, не по роках грузну і зморену матрону з мішками під очима. Але ж…коли дивишся в дзеркало, сподіваєшся побачити яку-не-яку, але ж все-таки себе, а не чуже лице. Хай яким би симпатичним воно не було.

Допивши каву, Катя задумливо крутила в руках чашечку з гущею… Нечіткий асоціативний ряд привів її в не таке вже й далеке минуле…

Тоді, як і сьогодні, теж було Меланки, п’ятниця, 13-го. Вони, ще юні дівчата, весело зібралися в кімнаті студентського гуртожитку погадати на судженого. Вечір був неспокійний, вітряний. На кухні несамовито брязкала кватирка, десь пронизливо верещали коти. Снігу не було. Зимова ніч відчайдушно морозила калюжі після сірого мрячного дня.

- Ви собі як хочете, а я туди не піду! – це Катя протестувала проти пропозиції йти на вулицю «ловити першого зустрічного». - Та й не хочу я знати, як судженого зватиме! Ну правда, зустріну зараз якогось Стецька, і заміж перехочеться! – напівжартома, напівсерйозно відбивалася вона від приставучих дівчат.

- Ну так запропонуй щось краще, щоб з хати не виходити! Не нуди! Меланки ж!

- Ну давай, давай! – не здавалися ті.

- Та я не вмію! І не знаю нічого! Ну, щось я чула про дзеркальний коридор, свічку там… треба стояти між двома дзеркалами…

З горем пополам дівчата позичили друге дзеркало в сусідній кімнаті і огризок широкої воскової свічки у хлопців поверхом нижче.

Катя стала між дзеркалами із свічкою в руці. Випитий під шоколадку «Кагор» додавав якогось приємного таємничого тремтіння.

- Нічого не бачу! Немає коридору! Відійди трохи вправо! – скомандувала вона Марині, що тримала люстерко в неї за спиною.

Та слухняно зробила крок. Ось. Нарешті. Безліч Катіних відображень вишикувалися у чітку перспективу, що десь далеко-далеко стискалася в точку.

Очі. Безліч її очей дивилися на неї затуманеним зеленкуватим поглядом. І раптом – наче спалах. Мабуть, то свічка на мить відбилася в зіницях, що мигнули червоним вогнем. Нізвідки взявся ВІН… чоловічий кремезний силует, що сильною рукою раптом різко потягнув її за собою… наче в прірву. У безмежну чорну діру. Каті здалося, що вона летить за могутніми руками і магнетичним поглядом незнайомця кудись у приречену безкінечність, а за нею тягнеться безпомічним безнадійним шлейфом тонесенька біла нитка… Каті стало погано.

Отямилась від того, що Марина била її по щоках, поливаючи одночасно водою з кухля.

- Що з тобою?! Ау! Катя! Це я!

- Нормально. Вже нормально. Просто голова закрутилася. «Кагор», дзеркало, віск… якось моторошно стало…




Тепер, на своїй кухні, стискаючи в руках чашечку з кавовою гущею, Катя вперше за багато років пригадала той незатишний вечір. Вона ніколи не була забобонною, хоч і любила перед сном зануритися в шкарубкі нетрі містичного роману. Щоб аж мурашки по спині… але від цих, власних, мурашок старанно відхрещувалася, загнавши ці спомини в якийсь потаємний закапелок пам’яті. Вони були заворушилися лише раз, коли, стоячи біля вівтаря, закохано заглянула в карі очі коханого і раптом побачила в них оте безмежне темне задзеркалля, що невідворотно затягує її. А ззаду легким шлейфом фати, струною, до тріску, натягнулася раптом ота біла нитка зникаючої реальності.

Але то була лиш мить. Вона любила свого чоловіка. Так, іноді її охоплювало відчуття якоїсь незворотної залежності, нереалізованості, неповноцінності. Якось непомітно, поступово, на вівтар, чи то на плаху шлюбу були покладені всі її дівочі мрії і амбіції. У нижній шухляді столу, поміж старих вітальних листівок, жовтів потихеньку її диплом. Колись блискучі знання добре допомагали тепер пояснювати домашні завдання двом її синочкам з безмежно-карими очима. Та ще іноді хіба розв’язувати тупі сканворди в не менш тупих жіночих журналах, що іноді купляв їй чоловік.

Погрузніла, одутлувата, зрощена з старим ядуче-жовтим халатом (подарунок коханого на якесь 8 Березня), - такою вона завжди бачила себе в дзеркалі. Тупа затуркана клопотами домашня курка, що вже й не згадувала колишніх амбіцій…

А сьогодні… що ж то було? Потихеньку вставши, Катя обережно підійшла до дзеркала.

Молода, струнка, доглянута жінка в пухнастому махровому халатику кольору вересневого неба в ясний день дивилася на неї з задзеркалля ледь зеленкуватими очима. ЇЇ ОЧИМА!!! Так! Це ж вона! Це вона могла бути зараз такою. Красивою, впевненою в собі, самодостатньою. Якби, як і збиралася, поступила в магістратуру, захистила кандидатську… плани, мрії… Їх було зовсім не шкода колись зіжмакати і безжально викинути в корзину,як непотріб, що може завадити її закоханому щастю.

Вона втопила своє життя в цих глибоких карих очах, не задумуючись плигнула в їхній вир, як у прірву. І лиш тонесенька біла ниточка зараз зв’язувала її з тією, гордою, розумною, у такому гарному сонячному халаті її улюбленого кольору…

Невільно Катя простягла руку, доторкнулася до дзеркала. Холодне, незворушне. Зелені очі навпроти дивилися з якоюсь сумною цікавістю.

- Ти – це я? – тихо-тихо запитала Катя.

Відображення кивнуло, майнувши віями.

Мовчанка. Довга. Тривожна. Липка, як сьогоднішній сон.

- А якби тоді, в ту п’ятницю, на Меланки, я не ввійшла в дзеркальний коридор, то була б зараз тобою? Там, по той бік?

Знову помах віями.

На кухні застукала об вікно кватирка. Несамовито пронизливо заверещав знадвору кіт.

- Я зараз в задзеркаллі?

Кивок.

- А ти? Ти – в реальності? Справжній?


Раптом, супроти сподівань, Катя почула голос. Свій голос, але якийсь дивний, наче з диктофону. Людям завжди здається чужим власний голос у запису, вони чують себе інакше, ніж оточуючі.

Чужий власний голос відповів:

- Я не знаю… Не знаю, чи в справжній. Ти тоді ввійшла в коридор… але якась твоя частинка – я – не піддалася на вмовляння, посварилася з дівчатами і лягла спати. Я не знаю, хто з нас в задзеркаллі. Мабуть, обоє. Ти не думай, що я така щаслива, як тобі звідти здається. Самостійна, непогано заробляю, вже доктор наук, але… цього таки мало… Сьогодні знову 13-те, п’ятниця… Передноворіччя. – жінка по той бік дзеркала сумно посміхнулася.

- Сьогодні, зараз, ми можемо помінятися. Якщо хочеш, звісно.

Катя мовчала. Руки її тремтіли.

Помінятися?! О боже! Скільки разів вона мріяла змінитися, круто повернути своє життя, стати кимось! Зараз треба тільки зробити крок… Але… Діти! Два маленькі кароокі сонечка … Помінятися… віддати їх… та ні! … Та й чоловік… він непоганий… так, пристрасті погасли, та… не ображає ж… і дітей любить… вона сьогодні обіцяла йому холодцю зварити… - якась аж зовсім недоречна думка вужиком влізла в голову.

- Ні! Не хочу… Не можу! – вона заперечливо похитала головою і відсахнулася, наче боячись невільно знову провалитися в чорну діру задзеркалля.

Жінка навпроти теж зробила крок назад. Дивилась безнадійно сумно і повільно відступала, змотуючи в клубочок тоненьку білу нитку, аж поки не зникла в глибині дзеркала, перетворившись на точку…


В суботу, 14-го січня, на Старий Новий рік, Катя купила собі пухнастого махрового халатика, неймовірно блакитного, кольору вересневого неба сонячної днини.

Лубни 13.01.12. п`ятниця.
___________
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
12.01.2012 Поезії / Вірш
Пересипані попелом...
14.01.2012 Поезії / Вірш
Свята закінчились…
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
фантастика
07.09.2011
природний добір
14.10.2011
Пандемія
13.01.2012
П`ятниця, 13-те
13.04.2012
П`ятниця, 13-те (фантастика)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 8 (8+0+0+0+0)
Переглядів: 493  Коментарів: 38
Тематика: Оповідання, фантастика, пятниця, 13, життя
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 09.09.2013 00:48  СвітЛана для © ... 

Може?... А я й не подумала... Та наївність , мене, коли небудь - погубить... Справді. 

 09.09.2013 00:46  © ... для СвітЛана 

))))))) дякую. а ім"я викиньте з голови, може, там на всіх листочках воно було написане, по-приколу))) 

 09.09.2013 00:45  СвітЛана для © ... 

Раз у житі, на Андрія, мене подруги сподвигли на гадання... Вони нагадали мені ім"я, яке по сьогодні не дає мені спокою, адже воно мені випало тричі... Дивна річ. Живу з іншим. Чудова оповідь. Як приклад. Мені до душі) 

 02.03.2013 13:30  Тетяна Белімова для © ... 

не все так просто, Галю... я вам подзвоню трохи пізніше. 

 02.03.2013 13:29  © ... для Тетяна Белімова 

 і куди його потім запхати? той цикл?:))) якщо хочете, я  в прикріплених коментарях їх ссилочками об"єднаю, цих Кать). от і буде цикл).

 02.03.2013 13:26  Тетяна Белімова для © ... 

все вийде! не вбирайтесь у звичну карандівську впертість! послухайте хоч раз професіонала! я вам поганого радити не буду)))) принаймні сьогодні)))) 

 02.03.2013 13:24  © ... для Тетяна Белімова 

:)))))))))) так жанри ж різні!) не вийде) 

 02.03.2013 13:22  Тетяна Белімова для © ... 

От бачите! Вже вам і цикл))) 

 02.03.2013 13:20  © ... для Тетяна Белімова 

цікаво... я й сама не помічала... тут, виявляється, теж Катя... 

 22.09.2012 18:52  © ... 

як публікувала, не знайшла дзеркального лабіринту...

 16.07.2012 21:07  Деркач Олександр для © ... 

Так , теж цікаво... 

 16.07.2012 20:59  © ... для Деркач Олександр 

дякую А Ви прочитали п"ятницю Ницика Андрія? там цікаве дзеркальне відображення цієї історії...
http://probapera.org/publication/13/12086/13-te-pyatnytsya.html 

 16.07.2012 11:56  Деркач Олександр для © ... 

Дуже цікаве, спонукає до осмислення, і дуже гарно написано 

 11.04.2012 20:19  Ницик Андрій для © ... 

І таке буває. :) Але зазвичай я продовжую писати з того, що прочитую уже написане, це якщо дописую один і той же твір. Ось тоді все й вилазить назовні. :) 

 11.04.2012 00:23  © ... для Ницик Андрій 

так а Ви не будьте таким самокритичним!) нащо Ви його шматуєте? зазвичай, найкраще - це саме те, що написане сходу... 

 10.04.2012 23:41  Ницик Андрій для © ... 

Чесно кажучи, я Вам трохи заздрю. :) Те, що в мене сходу пишеться за кілька годин потім жорстоко редагується: рветься і шматується. :) 

 10.04.2012 21:47  © ... для Ницик Андрій 

4 дні! та моя п"ятниця писалася за кілька годин в ніч на 13-те! :)) Сачок!))))))))))))))
( ну, надіюся, що з гумором все добре!)))) 

 10.04.2012 21:06  Ницик Андрій для © ... 

Галино, дякую Вам за визнання. :) Ну, але як не намагайся, за 4 дні в мене нічого не вийде. Та й чому, взагалі, я маю старатися. Ось Ви, наприклад, гарно написали "П`ятницю", чому б Вам не повторити успіх? :) 

 10.04.2012 00:06  © ... для Ницик Андрій 

:)))) а кому ж!) тут більше ніхто фантастику писати не хоче!) а містику тим паче! а у Вас має вийти!) ))) ( тобто вже виходить!))))

 09.04.2012 23:43  Ницик Андрій для © ... 

Хм... Мені??? :) 

 08.04.2012 18:59  © ... для Ницик Андрій 

) оце вперше перечитала, відтоді як написала й скинула... дивно так... сприймається, мов і не моє... багатьох деталей вже й не пам"ятаю... а в квітні теж буде п"ятниця 13-те... може, хто містики підкине? ( ненав"язливо так адресую коментар Андрієві:))) 

 29.01.2012 16:25  © ... для Ницик Андрій 

)))))ну, не так категорично, але й таких знаю!) 

 29.01.2012 16:19  Ницик Андрій для © ... 

Невже, як бородатого та кошлатого дядька з виряченими від багатогодинного споглядання монітора очима? :)

То в моєї подруги весілля було в українському стилі. Мене свідком запросили. Ось я й розгулявся. :) А екіпіровка: вишиванка моя, вінок - подруги, а гітара її чоловіка. :) 

 29.01.2012 01:32  © ... для Ницик Андрій 

"Наш мир устроен так, что всё возможно в нём,
вот только ничего исправить нельзя...."

а прикольне у Вас Фото!)) якось я програмістів інакше уявляла!)))) 

 29.01.2012 01:04  Ницик Андрій для © ... 

Згоден, воно дійсно так. Але все ж таки хочеться вірити, що є речі, які можна змінити навіть після того, як вибір було зроблено. :) 

 28.01.2012 17:59  © ... для Ницик Андрій 

дякую за всі "гарно"))) знаєте пісню Макаревича " Перекрёсток семи дорог"? щоразу, приймаючи в житті якесь рішення і роблячи вибір, ми ставимо хрест на всіх альтернативних реальностях.... 

 28.01.2012 17:45  Ницик Андрій 

Класно!!! Зараз, мабуть, знову напишу великий коментар, оскільки оповідання викликало в мене забагато думок і асоціацій, але все ж таки спробую втримати себе в руках.

Однак, хочу сказати, єдине, що мені не дуже сподобалось: "файли пам’яті". По роду своєї професії маю зазначити, що це аж занадто просто, як для людини. Хоча, я може й не зовсім зрозумів порівняння. :) (але ж програмістські звички беруть гору)

Так от, як для невеликого оповідання, тут багато сказано: густина корисної інформативності дуже висо...

 14.01.2012 17:10  Олександр Новіков для © ... 

так я теж правша. а тут вирішив поексперементувати. якщо вірить забобонам про 13 п"ятницю то мав би розпанахати руку на першому ж отворі. 

 14.01.2012 17:05  © ... для Олександр Новіков 

Вітаю!) а я лівою - як каліка!:) нічого не вмію!) 

 14.01.2012 17:02  Олександр Новіков 

о, до речі, я й забув. вчорашня п"ятниця у мене була просто бомбіческі позитивна. одне тільки на роботі затримались на годину. але це найбільший негатив. музика по радіо була класна, цілий день гарний настрі, за святковим столом поседіли гарно,. і вночі з дружиною ще поседіли за келихом вина. коротше не день, а казка. а ще вчора, я був із задзеркалля. вірішив попрацювати лівою рукою. зібрав три моста і нічого не забокопорив 

 14.01.2012 17:02  © ... для Тетяна Белімова 

)а можна детальніше про Вашу думку про цю природу?:) аж цікаво стало!)

 14.01.2012 17:00  © ... для Тетяна Чорновіл 

дякую!:) 

 14.01.2012 17:00  © ... для Оля Стасюк 

зелені очі, і колір неба у вересні... а ще - махровий халатик... в цьому оповіданні вигадані тільки сюжет і факти. а думки і відчуття - то все я... 

 14.01.2012 16:58  © ... для Софія Скопіє 

так я ж і кажу - фантастика... помінятися дійсно не вийде. через себе не переплигнеш.

 13.01.2012 14:02  Тетяна Белімова 

Зроблено майстерно. Докінчений твір, який цікаво читати. Мабуть, треба переглядати свою думку про природу Вашого таланту. 

 13.01.2012 13:35  Софія Скопіє 

Не можу сказати, що люблю п`ятницю тринадцатого, але в задзеркалля вірю:) Я взагалі в усе вірю:)
От тільки, мені здається, помінятися зі своїм альтернативним я - не можливо:) Надто вже з різних матерій ми зроблені. Краще вже просто жити і думати, що десь ген-ген на іншому боці є хтось як ти, в такому ж халатику:) 

 13.01.2012 13:21  Оля Стасюк 

Чарівно) Мені цей день подобається) Правда, я народилася в четвер 13... І очі зелені сподобалися:))))))) 

 13.01.2012 11:29  Тетяна Чорновіл для © ... 

Цікаво... :)) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
27.03.2012 © Микола Щасливий
02.01.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди