Наче намистинки її сльози,
Наче грім посеред неба – крик.
Хтось говорить, що все не серйозно,
Хтось на завжди з життя її зник…

І лишилося небо дощами
Душу її омивать.
Вона подалася з речами,
Він залишився, щоб грать…

Вона розійшлася зірками
В небеснім просторі німім.
Він залишився роками,
І гіркотою в вині.

Вона лягала росою
На ранкову траву.
Він різав наче косою
Серце і душу живу.

Наче намистинки її сльози,
Наче грім посеред неба – крик.
Хтось говорить, що все не серйозно,
Хтось на завжди з життя її зник…

08.09.10

Рейтинг: Оцінка публікації Чудово Добре Посередньо Погано Ніяк

Рейтинг: 4 (МАКС. 5) Голосів: 3 (1+1+1+0+0) Переглядів: 72  Коментарів: 3 Тематика: Вірш, він, вона, життя. душа

16.01.2012 © Юлія Мазіліна Друзьям Лишь время все расставит по местам Рассудит, кто был прав, кто виноват. Холодный ветерок по волосам И золотом багряным не согрет нас закат.... >>> 15.01.2012 © Юлія Мазіліна Январь