Розмови тиші, як розмови серця
з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»
Розмови тиші, як розмови серця –
Коли прислухаєшся, сонний лише біль
Душу обійме, мов в гірку купіль…
Її тепла зима немов торкнеться.
Під смерк пташиння, снігом захмеліле,
У годівничці створює дебош.
Води люстерко, крижане, оскліле
Дзьобами порпає – у спраглу моторош.
Щезають пагорби у гордовитім сумі,
Ніч не збагне ніяк, чому всі розійшлись.
Навіть дерева, що погойдувались ввись,
Змирились стихнути у поночівнім глумі.
