Звелися вітри бігати світами…
Між пагорбами львівської зими
Вляглися, й ніжно цьомають устами
Ніжок жіночих стежки-килими.
Дарунок долі – пестити до тіла
Замерзлі пальчики скрипкової душі.
Розпусні протяги подекуди зуміли
Дістатись серця… - Розпашілі і смішні.
Обличчя звабливі, а очі!!! Боже – очі!!!
З морозу зайчики збігаються сюди!
І темперамент, син омріяної ночі…
Немов замліло все до вибуху весни!!!
