23.01.2012 19:02

-

847

13 | 13

 © Тарас Іванів († 2012)

Відбивши у дерев бажання жити, 

Мороз вгризається зубами в коси трав. 

Тепер лиш яма, де життям світився став, 

Де бавились струмки, як рідні діти. 

Викреслює всі тіні з казки іній. 

Корчами по обіч ставкових брів 

В’юркі синиці, немов мухи в павутині, 

Скидають іскорки з окрилених вітрів. 

Світання бавиться, чи сніти кличе вечір, 

Згубився час потойбіч холоднечі. 

Криву безпуть укрила жартома 

Тут королева зараз – тітонька зима…