І ось вже світло у кімнаті
Та не воно його збудило
Й не спрага вчорашнього гуляння
Він встав присів на краю ліжка
І милувався довго нею
Важко серце билось в нього
Гадав чи правильно він зробить?
Коли піде нічого не сказавши?
Підвівся з ліжка, пішов на кухню
Узяв холодну пляшку пива, ручку і блокнот
Вийшов на балкон, присів, надпив із пляшки
І так сидів десь пів години
Перед білим аркушем паперу
Написавши лиш таке:
"поїхав додому, ПРОЩАВАЙ"
Ось так дешево і якось підло, по відношенню до неї.
Ну що поробиш коли немає слів?
А може й були? Та вже є зайві.
Нічо він певен, що все так треба...
Поклав записку біля неї десь на ліжку,
Закинув сумку на плече,
Поглянув ще раз на її лице,
завмер на мить і попросив у бога -
"Даруй їй щастя, досить з неї вже негоди"
Ось так він вийшов із кімнати,
Перехрестившись, не обнятий,
Закрив він двері за собою
Десь близько о сьомій ранку,
Вийшов на подвір`я,
Заглянув на прощання у вікно де спить вона...
Така прекрасна.................
Ну що поробиш, бій поразкою - невдалий,
Та треба жити..!
І пішов ось так, він геть, мабуть назавжди...
