І ось вже світло у кімнаті
Та не воно його збудило
Й не спрага вчорашнього гуляння
Він встав присів на краю ліжка
І милувався довго нею
Важко серце билось в нього
Гадав чи правильно він зробить?
Коли піде нічого не сказавши?
Підвівся з ліжка, пішов на кухню
Узяв холодну пляшку пива, ручку і блокнот
Вийшов на балкон, присів, надпив із пляшки
І так сидів десь пів години
Перед білим аркушем паперу
Написавши лиш таке:
"поїхав додому, ПРОЩАВАЙ"
Ось так дешево і якось підло, по відношенню до неї.
Ну що поробиш коли немає слів?
А може й були? Та вже є зайві.
Нічо він певен, що все так треба...
Поклав записку біля неї десь на ліжку,
Закинув сумку на плече,
Поглянув ще раз на її лице,
завмер на мить і попросив у бога -
"Даруй їй щастя, досить з неї вже негоди"
Ось так він вийшов із кімнати,
Перехрестившись, не обнятий,
Закрив він двері за собою
Десь близько о сьомій ранку,
Вийшов на подвір`я,
Заглянув на прощання у вікно де спить вона...
Така прекрасна.................
Ну що поробиш, бій поразкою - невдалий,
Та треба жити..!
І пішов ось так, він геть, мабуть назавжди...
Рейтинг: 4 (МАКС. 5) Голосів: 2 (1+0+1+0+0) Переглядів: 39 Коментарів: 2 Тематика: Білий вірш, про кохання
У світі тотальної самотності й бінарності кохання приречене на поразку. Досягнути щастя так само неможливо, як самотужки сягнути неба: ось підіймаєшся до нього, хочеш дотягнутися рукою і відчуваєш, що ... падаєш вниз.
Літературний портал "Проба пера" розроблений для сприяння розвитку української культури та мови. На ньому можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літпорталі тільки вірші та проза сучасників.
