Десь там, де линули привіти,
Був час забав і час ніяковіти.
Буденні дні плескалися в душі –
В іскринці солоду, в сердечній метушні.
Ми йшли до Бога відчуттям родини,
Стелились поміччю усім – в лихі години.
Сусідські діти бавили свята,
А смерть ледь страшила посивілі літа.
Як опустилися в одному поколінні?
Як обірвали із людським приземні тіні.
Канат обтяли ми на відстані сльози
Від почуттів своїх до зверхньої грози!!!
