27.01.2012 10:55
18+
380
    
  8 | 8  
 © Тарас Іванів († 2012)

Я лиш торкнувся безмежевої свободи

з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»

Я лиш торкнувся безмежевої свободи, 

Це не земля – повітря, чисте небуття.

Не промінь, а в промінні тихі води…

І раптом вдих… Життя жевріє.., – опісля.


Зверх неба сонним птахом повернувся, 

Щось ще теліпаю одним живим крилом.

Не полювати більше, а лише прогнувся

Між людойолопів… Я й сам був леду склом.


У свято вічне, хай і колами, запросять, 

А дні, години чи роки – як мить одна.

Траву, що виросла, вітри і холод скосять, 

Морози вкриють все… Це вічність – її гра.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.01.2012 19:22  © ... => Каранда Галина 

У цій країні - так (кожен в свому відношенні)

 27.01.2012 17:52  Каранда Галина => © 

пане Тарасе! а всі - йолопи?

 27.01.2012 17:39  Каранда Галина => © 

якось неприємно почуватися людойолопом....

 27.01.2012 11:25  Тетяна Чорновіл => © 

Яка вона - вічність?.... Чого від неї чекати?... А коли в житті морози?... Невже там морозніше?... Куди вже морозніше...