27.01.2012 13:31

-

710

7 | 7

 © Тарас Іванів († 2012)

Очі жіночі

Щось з небом нині дивне, щось не так, 

Аж сосни в подиві навшпиньки підтяглися. 

Два ока з хмар, як з казки німий знак 

Від горизонту страшним поглядом звелися. 

У крик знеголоснілий, в німий жах, 

Немов крильми, стинається повітря. 

Чорніше стелі не вкривав цей птах –  

Митець небесний. Це його палітра. 

Раптово хтось до неба двері зачинив, 

У простір замкнений ввірвались дикі вітри. 

Лиш п’ять хвилин, мізерних п’ять хвилин,  

Здалося – шкіру зараз із землі всю зідре. 

Львів протирає очі досі з того сну. 

За всі свої віки – дивостоліття 

Не зустрічав він ще таку страшну стіну 

Уламків смерчу і смертельного обличчя.