30.01.2012 01:19
-
385
    
  8 | 8  
 © Тарас Іванів († 2012)

Волосся стало сторч, бо поруч 

Якась бабулька помира… 

Власне, бабульці – років сорок, 

Нічим прийшла – ніким щеза. 

Біля лежанки, мов дитина, 

Лахміття схлипує її… 

Стоп, стоп – тут тільця жмут, дівчина… 

Дитя реве!!! – плачу рої. 

Згустився смерк над головою 

Від долі – недолі їх бою, 

Від просьби тихої – спасіть, 

Ви ж лікарі… – допоможіть! 

Недовга судорож небесна, 

Дитина стихла – матір щезла. 

Куди ти, нене, де твій слід?.. 

Лежанку звільнено для бід… 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 30.01.2013 20:46  Світлана Рачинська 

I жалем, так, нестримним, слiзним, жалем укрились золотi його рядки...Ще поки ми до нього пiдростали - вiн встиг нежданно, так, вiд нас усiх пiти...

 30.01.2012 11:34  Сашко Новік 

по собі судив. не потрапляв, той думав, що інші не часто потрапляють. а як втрапив, блін, скільки ж у нас хворих

 30.01.2012 11:21  Тетяна Чорновіл => © 

Лежанку звільнено для бід… 
Страшно!!! З грішми теж не завжди мед, та все ж....

 30.01.2012 10:45  Каранда Галина => © 

це точно... яке цинічне у нас життя!((((((((((

 30.01.2012 10:10  © ... => Каранда Галина 

Коли немає грошей, чомусь в лікарні людина моментально старіє, як мінімум, вдвічі.

 30.01.2012 10:09  © ... => Тетяна Белімова 

Так, це з реанімаційного досвіду(((

 30.01.2012 02:03  Тетяна Белімова => © 

Це за тональністю схоже на творчість Ваших земляків із Покутської трійці. Це з особистого досвіду?

 30.01.2012 01:25  Каранда Галина => © 

о боже! ну й теми у Вас.
а чому вона в 40 бабулька? це на реальних подіях вірш?