31.01.2012 10:33
-
201
    
  2 | 2  
 © Микола Чат

з рубрики / циклу «Я БЕЗЗУПИННО ГОВОРИВ»

Зима звивалась у танку 

І замітала грань тонку 

Сніжком між нами. 

Її зморожений надрив, 

Кохання вітром спопелив, 

Розвіяв снами. 


Гуло пророцтвами гілля, 

А я, надіявсь, як маля - 

Усе минеться. 

На ранок стрінемося ми, 

Поміж уламками зими… 

Не доведеться. 


Закув образи синій лід,  

Підталини, де був твій слід, 

Та ще й пороша - 

Вужем біди за комірець: 

- Ти сам обрав такий кінець!!! 

Пекельна ноша. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 31.01.2012 17:34  Каранда Галина => © 

дуже гарно. зима ж не вічна...

 31.01.2012 13:58  Сашко Новік 

гарно

 31.01.2012 10:45  Тетяна Чорновіл => © 

Гарний вірш, чудове римування! Тема - сумна....