Вештаюся світом,
І не знаю болю.
Може, й символ літа -
Перекотиполе.
За піском женуся,
А куди - не знаю.
Вбік і не дивлюся,
Мов ще мить - й злітаю.
Холод не скрадеться, -
Чую зиму тую.
В шпарку вир заб`ється -
Там і заночую.
Не цвіту, не млію,
Не люблю ніколи.
Тільки ледь жеврію -
Перекотиполе.
І мети немає,
І життя без мрії...
Інколи над краєм
Якась думка мліє.
Я лечу до неї,
Хоч не маю рани,
Подружки моєї,
Теж фата-моргани...
Разом ми пливемо
Степу паруснею.
На голки беремо
Мрії знов стернею...
Так гуляєм вітром,
Все в нові стежини.
Десь несуться вітром
Навздогін хмарини.
Дощ перечекали,
Переждали болю...
Ми й не помічали,
Що то ми - на волі...
Я мети не маю,
Та й вона - ледь мліє...
На вогні згорає
Знов пустельна мрія.
Десь там бродить літо,
Та часу не маю -
Вештаюсь-бо світом!
А чому - не знаю...
"Образ Перекотиполе - дуже цікавий, можна розвинути у різні боки, і всі ті боки - ніби правильні. Тому за образ - великий плюс, за ідею та проблему. А художність трошки підкульгала, особливо у римах банальних...."
Дякую! Банальні рими і ритм спеціально. Для банальності життя перекотиполя.
"образ гарний. вірш неперевершений. почуття непідробні.
я не люблю перекотиполя. сама завжди забиваюся в якусь шпаринку, і вкорінююся у ній. і така вона мені тоді мила та люба, та шпариночка! я підлаштовуюся під неї, трохи й її підлаштовую під себе, звикаю... і тоді це вже не шпариночка, а цілий мій світ. дуже боляче, як щось у ньому ламається, рихтую, але тримаюся за нього до останнього. асоціація з невеличким островом посеред океану. іноді з зовнішнього світу йде руйнівний шторм. та куди ж мені подітися ..."
Дякую) Я ще не знайшла ні своєї шпариночки, ні своєї фата-моргани... Біжу, спішу... А коли нема що робити - не можу нормально відпочити. Вже не можу існувати без цієї біганини.
Образ Перекотиполе - дуже цікавий, можна розвинути у різні боки, і всі ті боки - ніби правильні. Тому за образ - великий плюс, за ідею та проблему. А художність трошки підкульгала, особливо у римах банальних.
образ гарний. вірш неперевершений. почуття непідробні.
я не люблю перекотиполя. сама завжди забиваюся в якусь шпаринку, і вкорінююся у ній. і така вона мені тоді мила та люба, та шпариночка! я підлаштовуюся під неї, трохи й її підлаштовую під себе, звикаю... і тоді це вже не шпариночка, а цілий мій світ. дуже боляче, як щось у ньому ламається, рихтую, але тримаюся за нього до останнього. асоціація з невеличким островом посеред океану. іноді з зовнішнього світу йде руйнівний шторм. та куди ж мені подітися з облюбованого острову?! колись же затихне... це і є моя життєва філософія. вона проявляється у всіх сферах життя. я її собі не видумувала, я просто знайшла її в собі. знаю, що риба шукає, де глибше.. та не можна ж шукати все життя. добре там, де ми є.
тому я й не люблю перекотиполе. хоч і визнаю, що в чомусь воно таки праве. всі різні, кожен вибирає своє.
Олю, вибач, це зараз не тільки на твій вірш коментар. просто в тему він зараз мені попав. ти допомогла мені поставити крапку в моїх сумнівах. дякую тобі за це. вірш дуже хороший і глибокий.
Літературний портал "Проба пера" розроблений для сприяння розвитку української культури та мови. На ньому можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літпорталі тільки вірші та проза сучасників.
