Толік Панасюк
Треба навчитись прощати.
Непомітно втікає вода в потічку .
Його не здолали морози.
Треба навчитись бігти.
Не від себе, щоб не скував мороз.
Знову і знову жити.
З болота води не пити.
Отрута, гниття і сморід.
Хто я? щоб когось судити.
Не слабкість - забувши простити.
І сили не має струмок,
Та в ньому початок ріки.
Вип’ю тієї води.
Зламаю збудовані греблі
Навчусь як струмок текти.
Дрогобич, 2012
05.02.2012 23:03 Сашко Новік |
 забувши простити-оце класно. я так в принципі і роблю. наснаги в ламанні гребель |
05.02.2012 11:05 Тетяна Чорновіл => © |
 Хто я? щоб когось судити.... |
05.02.2012 04:34 Каранда Галина => © |
 )))) мудро!) та чи так, чи так, хтось таки однак вважатиме болотом!) |
05.02.2012 04:32 © ... => Каранда Галина |
Важливо самому не стати болотом. |
05.02.2012 04:28 Каранда Галина => © |
то, може, просто вилізти з болота та і все. болото не потребує нашого прощення... |
05.02.2012 04:26 © ... => Каранда Галина |
І те і інше надзвичайно важко. Взагалі, себе ламати важко. |
05.02.2012 04:07 Тетяна Белімова |
 Глибока філософія! Є над чим замислитися! |
05.02.2012 03:50 Каранда Галина => © |
а що легше - забувши простити, чи простити того, хто таки поряд?) |