Cіла птаха
На моє віконце сіла птаха,
Мудрими дивилася очима.
Випросила сльози, бідолаха
Ніжними піснями і сумними.
В тих піснях, життя, як одкровення,
Кожен день – дзвіночки водограю.
В них вона бере своє натхнення
І несе в гніздечко, що у гаю.
Бог не дав, цій бідній пташці, діток,
Хоч вона щодня його просила.
Ну навіщо їй краса від квіток,
Як дивитися на них несила!
Я ридала разом із піснями,
За синочка, дякувала Богу.
Захотіла до своєї мами,
До з дитинства рідного порогу.
м. Кривий Ріг, лютий 2012р
