18.02.2012 00:37
-
137
    
  3 | 3  
 © Чернуха Любов

Люблю дивитись

Люблю дивитись людям у обличчя, 

Шукати в них красу або потворність, 

Знайти у когось манію величчя, 

Спостерігати жестів неповторність. 


Якщо довершеність у рисах є природна 

І мова річкою, без берегів лягає, 

Дивлюся в очі – бачу, там безодня 

І пустка до глибин душі сягає. 


Відлякує безмежність порожнечі, 

Не допоможе тут і красномовність. 

Ні гарна постать, ні покаті плечі, 

Не допоможуть віднайти духовність. 



м. Кривий Ріг, лютий 2012 р

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.02.2013 23:38  Лідія Яр 

Гарно дуже...

 18.02.2012 11:13  © ... => Тетяна Чорновіл 

згодна з Вами на 100%.

 18.02.2012 11:10  Тетяна Чорновіл => © 

А ще буває, людина зовні не така вже й довершена (якщо не сказати більше ), а з очей духовність аж сяє! Я інколи зустрічаю таких людей і не можу надивуватися, як та духовність осяває їх красою!

 18.02.2012 11:04  © ... => Каранда Галина 

Дякую за коментар. В очі дивлюсь завжди, але порожнеча найбільше лякає - при довершеності в рисах.

 18.02.2012 01:55  Каранда Галина => © 

суть зрозуміла, але логіка вірша трохи мені дивна:

Якщо довершеність у рисах є природна, то Дивлюся в очі

це ж алгоритм

виходить, що при відсутності природної довершеності в рисах, в очі ви вже навіть і не дивитесь...