20.02.2012 21:17

для всіх

2078

6 | 7

 © Тетяна Чорновіл

СЯЙВО ЗАСНІЖЕНОГО ВЕЧОРА

Всеукраїнський день бібліотек

У часи телебачення та Інтернету важко уявити
лютневий зимовий вечір без цих «засобів існування».
А в далекі шістдесяті роки, коли ще й розгулялася завірюха,
у селі книга була майже єдиним зв’язком з навколишнім світом.
Мій батько зазвичай ходив у бібліотеку по суботах, і ніяка негода не могла його спинити. Набирав книжок на тиждень на всю сім’ю. Так і коротали холодні зимові вечори. Спогад про один з таких я намагалася тут описати.
Пам’яті мого батька Шкляренка Петра.

Лютневий день в заметах хмурих, 

З морозом віхола гуляє…

Куди то чоловік чвалає

По непролазних кучугурах?

Спішить за ліками в аптеку?

Хтось може, не дай Бог, хворіє?

Та ні! У вихорах завії

Торує шлях в бібліотеку.

Це тато мій у завірюху

Добився в рай читацький сміло, 

Набрав книжок кошовку цілу

І заспішив назад щодуху.

Хатина вікнами світила, 

Манила в затишок стежками, 

В кошовку татову з книжками

Зима з морозцем залетіла.

Нечуй-Левицький – бабі, звісно, 

З коханням повість – то для мами, 

Мандрівки, брату, з козаками, 

Моїм казкам в кошовці тісно!

Й собі – журналів стоси грубі

Взяв тато ввечері листати…

Сім’я усілася читати, 

Огонь лиш мерехтить у грубі.

В житті ще будуть всякі миті, 

То й що!.. У грубі дотліває…

Забувши про усе на світі

Світ книжки кожен проживає!