Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.10.2009 05:07Нарис
Про кохання  
20000
© Володимир Пірнач

Просто так вийшло

Володимир Пірнач
Опубліковано 03.10.2009 / 930

Певно кожен з нас, хоч раз у житті, та промовляв це слово, можливо толком і не розуміючи його значення. Та все ж хотілось, дуже хотілось, якось виразити свої почуття, емоції, і нічого кращого аніж цього одного слова у голову більше не лізло. Так було завжди. З самого початку коли ти, ще дивився на цей світ такими щирими дитячими очима, ти промовляв його для своєї Мами, коли тобі було страшно, і тягнув свої руки натякаючи на, такі потрібні для тебе у той момент обійми. А потім усе ставало складніше… з роками усе більше усвідомлюючи значення цього слова, такого простого, але дуже важливого слова, значно важче воно вилітало з твоїх уст. Кожного разу, як уперше, боячись почути сміх чи не порозуміння, з пересторогою озвучував те, що вже так давно крутилось у твоїх почуттях і голові. Та все ж наважився.. сказав.. і що? Та щоб сказати, що стало легше – так ні.. і щоб сказати що інформація була сприйнята належним чином – то знову ні… не так, просто не так стояв, не так дивився і не так промовив, а може не тій? Такі питання у той момент не поставали, бо це була вона, так саме вона, як ідол стояла перед тобою, дивилась і мовчала.. і ти здавалось зробив усе що міг, ба навіть більше, ти десятки разів переступив через свої принципи і переконання, сотню разів наплював на обіцянки, що давав собі після останнього разу…і що? Що ти по великому рахунку зараз маєш? Нічого більш-менш адекватного не скажеш, просто потупиш погляд і підеш. Підеш у перед, як це завжди було, ніхто не казав, що це буде просто, ніхто не підкаже як зробити, а якщо і підкаже то краще йому цього не робити, тоді усі слова, як леза, такі небезпечні оголені леза бритви, що при одній думці вже відчуваєш біль від ймовірного порізу. Та все ж забив… Забив на все, що було з нею пов’язано. Черес стільки часу разом все, що побачив це силует такого знайомого і вже навіть рідного стану, але у той же час настільки чужого у ту мить, коли вона пішла, ти просто опускаєш погляд, повільно розвертаєшся і прямуєш додому, на 101% переконаний у перспективі майбутніх зривів і намагань усе повернути, але зараз ти тримаєшся… і ще будеш триматись – цілий тиждень можливо і два, показуючи свій сталевий характер і силу волі, ніби доводиш усьому світу «Ось як я можу! Інший на моєму місці вже давно валявся у ногах – заспокоюєш себе». І тримаєшся. Тримаєшся доки вистачає сил, роблячи вигляд, що вже давно забув і тепер це можна віднести в розряд історії, що «Так ніби це було, але вже не факт, що зі мною». А всередині щиро – по дитячому надієшся, що пройде ще трошки часу і усе буде, як раніше… буде все добре, буде так, як мріяв давно, і ти чекаєш.. а що тобі лишається?.. а там буде, головне вірити. Відмовляючись вірити в очевидне і зриваючись при словах, що їй вже давно все рівно, десь від того часу, як тільки показала тобі спину при останній зустрічі. Та не віриш … це ж не може так бути, це ж не до того все йшло.. і була надія і все було. І це ти поки тверезий можеш так просто говорити і міркувати про те все, але ж ми люди… 

Ніщо так не відкриває душу як частини алкоголю, що плавають у крові. Тільки тоді ти бачиш усю суть своєї втрати і усвідомлюєш, що зараз все точно вийде, і тебе там точно чекають. Так! вона сидить обійнявши свого улюбленого іграшкового ведмедика, що ти подарував і плаче чекаючи на тебе. І ці дімки настільки голосно звучать у твоїй голові, що ти віриш у них, ти навіть чуєш її тихе схлипування і відчуваєш, тепло її гарячих сліз що падають на твого ведмедика, який бездушно дивиться на неї своїми пластмасовими очима, і він не може їй поспівчувати і зарадити, він взагалі нічого не може тому, що він, як не крути, іграшковий напханий ватою ведмідь, просто шмат матерії і доля креативу якогось китайського працівника, який за кожного такого ведмедя отримує по пів долара, і є абсолютно щасливим, бо може годувати виводок своїх китайських дітей. А зараз твір його праці сидить на руках твоєї.. ТВОЄЇ дівчинки (ти ще досі думаєш, більше тогог ти точно знаєш, що вона твоя) і вбирає її солоні сльози. Ти ще досі так думаєш, і ще досі віриш у те, що зараз собі уявив, і ти вже все вирішив. Кидаючи усе, зриваючись з місця і не лишаючи жодних пояснень летиш, так швидко, як ще ніколи не летів, у тебе зараз є мета.. доки ти летиш уже продумуєш слова вибачення, хоча подумай за що? Старий схаменись за, що просити вибачення??? За те, що одного дня їй не сподобалось, як ти сказав, подивився чи зробив.), тебе у цей момент не хвилює нічого, ти впевнений, що у всьому, що було винен саме ти.. і хай то навіть і не правда, ти ще можеш про це здогадуватись – значить ще не зовсім п’яний, і ти купуєш ще пива і продовжуєш свій шлях, від усього цього ти летиш ще швидше, вимикаючи мобільний, аби ніхто не зміг тобі завадити… і все… ти приїхав, стоїш перед під’їздом, дивишся у її вікна і вагаєшся, ще десять хвилин тому ти був готовий просто перекусити цей клятий кодовий замок на її під’їзді, бо ти, як завжди забув той клятий код який зараз заважає тобі втішити свою маленьку дівчинку, сказати їй про свої почуття і обійняти, хоч на хвилину ставши тим ненависним китайським ведмедиком. Але двері таки зупиняють тебе. Ти дивишся на годинник третя ночі але світло у її кімнаті все ще світиться, ти вже ладен дертись пожежною драбиною, щоб тільки сказати все, все, що боліло, що ти терпів і, як чекав цей місяць який вартий десятка років. Та ні. Ти зупиняєшся, дістаєш цигарку, припалюєш… повільно втягуєш у себе її тліючу душу і видихаєш, як на прийомі у психолога, процедура для заспокоєння, глибоко вдихнути і видихнути. І ти думаєш про себе «Хто придумав психологів, якщо у звичайних умовах є такі альтернативи»… посміхаєшся ледь помітно… і продовжуєш витягувати душу зі своєї одвічної подруги… і ніби спокійно, все вже в душі вляглося, починаєш трохи тверезіти і думки заспокоюються, ти проходиш декілька кроків і сідаєш на лавку навпроти її вікон. Просто сидиш і дивишся в перед. Через якийсь час, ти зовсім заспокоюєшся і тверезієш. І вже збираючись йти ти востаннє підіймаєш погляд на її вікно… і бачиш її постать… і ще одну позаду неї, яка обіймає її – вони стоять і курять у вікно, не маючи жодної підозри, що ти все бачиш.. а ти бачиш, дуже добре бачиш, те, що краще б ніколи не бачити, і те, що це вже дуже близькі люди, і те, що на них не так багато одягу, якщо рушник у який вони обоє замотані можна назвати одягом, і саме тоді до тебе доходить, чого для тебе було варте це чекання: місяць терміном у життя, і чого воно варте було для неї… 

Ти дістаєш чергову «душу», підпалюєш її, вони звертають на тебе увагу, ти піднімаєш руку і римським вітанням показуєш їм долоню. Потім робиш кілька кроків у бік дороги, зупиняєшся і промовляєш тихим голосом «Те що нас не вбиває – робить нас сильнішими» і продовжуєш іти уперед, розуміючи, що це не навмисно Просто так вийшло… 

 

08.03.2009/15:30 

Володимир Пірнач © 

Присвячено… 

Київ
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
15.10.2009 Проза / Нарис
Голівудівський сюжет
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Нарис Про кохання
28.11.2009 © Настя
Шістнадцять...
03.10.2009
Просто так вийшло
12.09.2009 © Оля Кузьмин
Темна кімната
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 1295  Коментарів: 11
Тематика: Нарис
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.05.2013 13:57  © ... для Наталія Сидорак 

:) Дяк.
Можливо.. вірші писав тільки минулого року, це чомусь так торкнуло. Взагалі завжди була проза.
Приємно. 

 27.05.2013 13:53  Наталія Сидорак для © ... 

А мені цікаво) Мені навіть здється, що прозою у тебе виходить набагато глибше... Навіть не дивлячись, що вона дуже рання... 

 27.05.2013 13:37  © ... для Наталія Сидорак 

йой, як ти далеко забрела..
Рекомендую тобі не читати мої ранні тексти, я б їх видалив, але тут немає такої кнопки.
Не витрачай час, це тексти ще 8-9 років.. 

 27.05.2013 13:35  Наталія Сидорак для © ... 

Сильно! Дуже сильно! Вирвана сторінка із щоденника життя... Вирішила тебе дочитати до кінця))) 

 04.05.2012 17:42  Каранда Галина для © ... 

добре, що повернулися. 

 04.05.2012 17:31  © ... для Каранда Галина 

)) Просто так вийшло.
Насправді, були великі зміни у житті, свідомості і теде (деякі згадуються у СОН).
Недописані романи, втраченні почуття, нові захоплення, зміни роботи і ще безліч всього.
А потім випадково знайшов у старій пошті лист про реєстрацію на порталі, зайшов (чесно кажучи думав що акаунт видалили) і вирішив продовжити :)
дякую за відгук. 

 04.05.2012 17:17  Каранда Галина для © ... 

давно хотіла спитати... от Ви прийшли на Портал раніше від нас усіх, хто зараз тут активний. три твори - і зникли. а повернулися аж зараз, через 2 з половиною роки. Чому тоді пішли? і що затягло назад? 

 04.05.2012 17:11  Каранда Галина для © ... 

сильно написано. 

 20.01.2011 11:59  Ксю 

Захоплююче. Читаючи твій твір, я ніби пережила все про що розповідалось в ньому. І хоча до фрази "просто так вийшло" я не дуже добре відношусь (ти про це знаєш), всеж таки  мені дуже сподобалось.

 11.11.2009 14:43  © ... 

Приємно, коли людина (дівчина), яка по життю спілкується російською переходить на українську, щоб залишити коментар) Дякую.
Можливо, я обов"язково подумаю... 

 11.11.2009 11:57  Просто так 

Креативно. Сумно. Багато почуттів - це автобіографіччний твір.Невже в житті цього хлопця й досі немає того, що иогло б заставити його мислити по іншому?! Можливо ти не там шукаєшь????? Поміркуй над цим.... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
27.03.2012 © Микола Щасливий
02.01.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди