25.02.2012 14:58
-
589
    
  8 | 9  
 © Тетяна Чорновіл

Телефонна розмова

з рубрики / циклу «СПОМИНИ»

Вибачте, виставила на ваш суд ще одну згадку про часи без мобільних телефонів.
Ще й зараз пам’ятаю ті телефонні розмови, які мама замовляла з пошти.
У трубці тріскотіло, долинали якісь уривки слів. А мама пізніше розповідала, що її крик у кабіні збігалось послухати пів базару! Та це ні в якому разі не гумореска. Просто теплий спомин про маму. Ще раз прошу вибачити…

– Сама. Роз’їхалися діти. 

Син старший, а дочка ж… маленька… – 

Не має де думок подіти, 

Тривожиться за дітьми ненька, 

Бо, бачте, вирядила вчитись, 

Топтати в світ свою дорОгу. 

Вони ж, нема чого жалітись, 

Розумні в неї, Слава Богу! 

Крізь смуток думка враз підкралась: 

– Є ж телефон! Чого там нити! 

Умить попоравшись, зібралась 

У центр на пошту! Подзвонити! 

– Що, Ольго, в ранній час хотіла? 

За дітьми скучила матуся? – 

Знічев’я заторохкотіла 

З вікна телефоністка Люся. 

– Москву й Луганськ мені! – стискала 

У пучці папірець зім’ятий 

– Москва ще з ночі в нас «пропала», 

Донбас знайду! Прошу чекати! 

– Луганськ! В кабіну! Де ти, Ольго?!! – 

З віконця голос Люсі лине,  

– Дочка вже є! Гляди не довго! 

Як заплатила – три хвилини! 

Крізь тріскіт голос рідний чути… 

– Це, Таню, ти? Там не голодна? 

Послала лист?... Не може бути… 

А в нас зима така холодна!.. 

– Ало!!! Ало!!! Не чути знову!!! 

З кабіни роздаються крики, 

Аж вороння з кленка раптово 

Злетіло й згинуло навіки! 

Недільний день. З базару люди, 

На крик до пошти позбігались, 

Ще сходилися звідусюди, 

З Луганська вістей дослухались! 

Ху-у-у!!! Все ж скінчити мала змогу!!! 

– Як, Ольго, доня? – люд роїться. 

– Як?! – усміхнулась, – Слава Богу! 

Старається, рідненька, вчиться! 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.02.2012 19:06  © ... => Тетяна Белімова 

Зараз усе набагато простіше! Я часто вдома сама (з думками). Та блимає екраном комп"ютер з "Пробою Пера", на нижній панелі "Аська" з усіма дітьми, трохи збоку лежить мобілка! Про електронну пошту я вже й не кажу!!! :))))))))) А в ті часи телефонна розмова з кабіни з далеким Луганськом була неабиякою розкішшю!!! Адже через тріск можна було почути рідний голос! :))
Дякую!!!

 27.02.2012 18:56  Тетяна Белімова 

Дуже щемлива поезія! Порозлітались пташенята із рідного гніздечка.

 26.02.2012 00:14  Каранда Галина => © 

))) майже пів мого життя тому!) а так - да , недавно!)))))

 25.02.2012 21:59  © ... => Каранда Галина 

І це ж, здається, було зовсім недавно!!!!!

 25.02.2012 21:58  © ... => Сашко Новік 

Та ще й зараз можна таким чином зв"язатися. Тільки, мабуть, якість зв"язку краща!!!

 25.02.2012 16:45  Каранда Галина => © 

я в 17 років у неділю приїжджала в Полтаву в 12 ночі дизелем, потім пів-міста тягла пішки сумку, бо тролейбуси вже не ходили, і аж в середу з почтампту дзвонила сусідам, щоб покликали до телефону маму, сказати що зі мною все гаразд...
зараз навіть уявити страшно, як же ж вона ці дні переживала...

 25.02.2012 15:39  Сашко Новік 

гарно, сподобалось. а я з такого, здається теж ще дзвонив, де заказували скільки і куди. як в санаторії був. і ні фіга не чутно))))

 25.02.2012 15:09  © ... => Деркач Олександр 

:))) Дякую! Просто, довге таке вийшло віршування, без всякого глибокого смислу і висновків... Тому й вибачаюся!

 25.02.2012 15:06  Деркач Олександр 

Реальна замальовка, і дійсно мами так переживали