Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
28.02.2012 19:52Казка
Для школярів  Для студентів  Для дітей  Про добро  Про любов  Про щастя  Про кохання  Про тварин  Про зиму  Про прекрасне  Про друзів  Про місто  
Куди падають зорі
50000
© Юлія Приходько-Крушельницька

Куди падають зорі

Юлія Приходько-Крушельницька
Опубліковано 28.02.2012 / 9436

Цієї ночі був зорепад. Кіт сидів на даху і тихо, здивованими очима, дивився на нічне небо. Ще ніколи воно так не приваблювало його, як сьогодні. Лише того разу, коли ішов сніг. Тоді він був повсюди. Легко і безшумно укривав дах, падав на вуха, спину і хвіст… Кіт ловив сніжинки лапами, а вони – танули у нього на носі. 

А сьогодні з неба падають зорі. Ось, десь далеко, одна за одною зриваються блискітки і швидко, пролітаючи темним нічним небом, згорають за горизонтом. 

Сидячи високо на даху Кіт міг бачити ціле місто. Велике і прекрасне, воно мерехтіло різними кольорами: неонові вітрини, тепле світло квартир багатоповерхівок, швидкі очі невгамовних фар авто, гамірні вулиці і тихі провулки. Місто жило, воно кудись поспішало. Ще трішечки і усе заспокоїться, місто завмре, доки ранкове сонячне проміння не розбудить його зі сну. 

Кіт наче не помічав нічого. Його величезні смарагдові очі дивилися просто в небо. Ось-ось зірветься іще одна зоря і, пролетівши кометою, знову згасне за горизонтом. 

«Куди ж вони летять?», – подумав Кіт, – «Як би мені хотілося спіймати хоча б одну. Я би запитав у неї, куди вони так поспішають.» 

– Привіт! – почулося позаду. Голос був тихим, проте ніжним дзвіночком порушив тишу сплячого міста. 

Кіт озирнувся і побачив поруч себе невеличку блискітку, таку ж, як сьогодні, на небі. Та тепер вона була, радше, схожа на маленьку фею, яка мерехтіла, мов ліхтарик на різдвяній ялинці. 

– І тобі здрастуй, – відповів здивований Кіт. 

– Що ти тут робиш? – запитала незнайомка. 

– Дивлюся на нічне небо. Гарне ж, правда? 

– Я би сказала – надзвичайне. Глибоке і просторе. Я ще ніколи не дивилася на нього так… так здалеку… 

– З даху? – перепитав Кіт. 

– Ні, – і очі блискітки засяяли, – знизу, з землі. 

– Ти – Зоря? – здогадався Кіт і, спантеличений своєю думкою, аж підскочив від здивування, - А як же ти тут опинилася? 

– І сама не знаю. Пам’ятаю лиш: Я спокійно сяяла собі на небі, розмовляла з іншими зірками, дивилася, що робиться там – унизу, аж раптом несамовитий порив вітру зірвав мене і приніс сюди. 

Кіт дивився на незнайомку круглими очима, що світилися в темряві, як два зелених ліхтаря. Його вуса настовбурчилися і здавалися величезними антенами. 

– Знаєш, – раптом промовив Кіт, – я сьогодні загадав бажання. Я хотів запитати, куди падають зорі

– Падають?! – і її дзвінкий сміх розбудив темряву, він пролунав ніжною мелодією. Здавалося що і прозоре нічне повітря, і небо, і навіть спляче місто створюють разом із ним якусь дивовижну симфонію. – Зорі не падають! Вони сяють! 

Кіт поглядом вивчав незнайомку. Маленька і витончена, вона, кожною своєю частинкою світилася і виблискувала, кожним поглядом, кожною посмішкою дарувала тепло. Здавалося, радість і любов були нерозлучні з нею. Звичайно, по-справжньому сяяти може тільки щаслива зоря, і тільки щаслива зоря може виконувати найпотаємніші бажання. 

– А хочеш, я покажу тобі місто? – раптом запитав Кіт, – Воно не таке безкрає, як небо, але теж дуже красиве. 

– Звичайно хочу, – відповіла Зіронька, - Я бачила його з висоти, та ще ніколи не гуляла вулицями, а дуже хотіла. 

Ніч була тихою. Ніжне місячне сяйво освітлювало усе навкруги. Прозоре весняне повітря було наповнене пахощами квітів, які лилися водоспадами з балконів. Безшумно ступаючи бруківкою друзі звернули у провулок. Поряд із ними виріс величезний будинок з чудернацькими істотами під дахом і дивними малюнками на стінах. Будинок був старий. Стіни обсипалися, фарба вицвіла і полущилася, та все одно, при світлі вуличних ліхтарів, він здавався прекрасним велетнем. Поряд із ним стояв іще один, геть не схожий на попередній. Повністю порослий виноградною лозою. Ледь-ледь з під гілля можна було розгледіти невеличкі віконця. Вхід охороняли дві скульптури, що нагадували гномів. Невеликі, з дивакуватими обличчями, вони, немов, застигли у суперечці. 

Вуличка тягнулася далі, відкриваючи все нові і нові таємниці. У світлі нічних ліхтарів вона здавалася Котові ще загадковішою, ніж раніше. Тепер і місто відкривалося йому по новому. Кожен будинок, кожен ліхтар, камінець старої бруківки, кожна магістраль і провулок були геть іншими. Ще вчора він блукав цим містом, таким знайомим і рідним, та водночас – зовсім іншим. Ще вчора він знав тут кожен камінчик, а зараз – він відкрив для себе новий, ще невідомий йому світ. Такий привабливий. 

Старий фонтан тепер по новому співав свою пісню. У сяйві місяця він вигравав різними барвами, а жовте світло вуличних ліхтарів придавало йому не аби якої загадковості. Краплинки води, що розліталися у різні сторони, розганяли зграї метеликів, які прилетіли помилуватися цією красою. 

Навколо фонтану – п’ять могутніх каштанових дерев-велетнів тримали на своїх кронах безліч біло-рожевих свічок. Тільки легенький вітерець час-від-часу здував з них ніжні пелюстки цвіту… 

– Мені скоро пора, – промовила Зіронька, – та перш ніж піду, я хочу виконати твоє бажання. 

– Моє бажання? – перепитав Кіт, – Але я не хочу, щоб ти ішла. Я хочу залишитися з тобою. Я дуже прив’язався до тебе. Ти мені потрібна… 

Зіронька посміхнулася. Тепер в її посмішці можна було прочитати веселі нотки радості. Так, вона була по справжньому щасливою Зорею. Вона знайшла справжнього Друга , тут, на іншому краю Всесвіту. Того, з ким можна було пройти Зоряним Мостом, через Зоряну Браму туди, де вони завжди будуть разом. Де вони обоє будуть щасливі. 

– Обійми мене. Сильно-сильно. І не відпускай. – сказала Зірка. 

І вона засяяла. Засяяла так яскраво, що розбудила Світанок. Сонячні промінчики вирвалися на волю. Вони огорнули теплом площу, осяяли усю вулицю. Поповзли вверх по будинках. Зазирнули в кожне віконечко, в кожну шпариночку. 

Місто прокинулося, потягнулося і ожило. Знову зашуміли машини, задзвеніли трамваї, заметушилися жителі… Кожен поспішав у своїх справах, заклопотаний новими завданнями, які приніс новий день. 

А коли опустилися вечірні сутінки і місто поринуло у спокій, на небі знову засяяли зорі. І там, на краю – ген-ген за горизонтом з’явилося нове сузір’я, з великими вусами і довгим хвостом. Воно ніби стежило за всім, що робиться у низу. Згодом його назвали – сузір’ям Зоряного Кота. А поряд з нам завжди сяяла його Зоря. 

… … … 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
28.02.2012 Проза / Есе
Маска
28.02.2012 Поезії / Вірш
На згарищі із попелища снів збудую замок
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Казка Про місто
30.06.2014 © Нещерет Світлана
Запалювачка зірок
28.02.2012
Куди падають зорі
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 690  Коментарів: 4
Тематика: Казка, зорі, добро, кіт, життя і смерть, зорепад, друзі
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.08.2013 19:37  © ... 

Дякую, я старалась... )) 

 12.07.2012 15:37  Недрукована 

Шикарно!)) 

 04.06.2012 01:04  Саша для © ... 

Я поставив Чудово !!! 

 28.02.2012 20:07  Тетяна Чорновіл для © ... 

Дуже сподобалось! :))) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
27.03.2012 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Белімова
02.01.2013 © Тетяна Белімова
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди