вийти весняним ранком, 

вмитися росним сонцем 

і подихом свіжим вітру 

торкнутись хмарин високих 

й поринути в небо синє 

в ласкавих обіймах мрії 

до тебе, моя єдина, 

на крилах святих надії - 

я тобі дуже вдячний, 

я тобі дуже радий, 

що ти біля мене зараз, 

хоч я тебе, мила, зрадив - 

я зрадив, коли сміявся 

та гірко таємно плакав, 

здіймав свої руки вгору 

в благанні собі прокляття... 

знаю, що дуже тяжко, 

знаю, що то за щастя 

назвати себе минулим, 

коли ще живеш сучасним - 

та як же нам бути, мила, 

та як же позбутись болю, 

коли непокоїть пам`ять, 

кохання нашого сповідь - 

страшно помислить в те, що 

зустріч оця остання, 

що все в житті мить єдина 

і, навІть, земне кохання - 

не можу повірити в це я! 

з роками приходить неміч, 

а тільки повік незбуде 

кохання нашого велич... 

ах, Боже! з людьми що сталось!?. - 

не вірять собі, ні в землю, 

не вірять в палке кохання, 

воно для них слово окреме... 

пробач мені, люба, вибач, 

що страхом своїм поранив, 

за сон мій і зрадницьку згоду, 

коли літа тебе крали - 

пробач мені, мила, вибач! 

я щиро тебе благаю... 

збігаючи мить за миттю, 

мій час наче кров стікає. 

1985 р., січень 2012 р.