Матусю, озвися!
Я бігла спішила, летіла до неньки.
Матусю, озвися! Ну де ж ти рідненька!
Пробач мені знову образи слова,
Я знаю, що вкотре була не права.
Матусю, озвися! Свари, проганяй,
Ось тільки мовчанням мене не карай.
Я знаю ти довго не можеш сердитись,
Хоча так боюсь на цей раз помилитись.
Матусю, ну де ж ти? Не можу знайти.
Могла на узлісся до річки піти.
Біжу, спотикаюсь, гублю черевики.
Позаду десь я, а попереду крики.
А ж он вона, постать маленька видніє,
Душа від тривоги вже зараз зомліє.
Я поглядом швидко сказати хотіла…
Та бачу – матуся давно все простила.
березень 2012 р
