Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
19.10.2009 16:56Повість
Про любов  
Чорний асистент
00000
© Комарова Ольга

Чорний асистент

Розділ V
Доросла казка для дітей,
Дитяча казка для дорослих.
Та є у ній одна мораль –
З чоловіками так непросто!
Комарова Ольга
Опубліковано 19.10.2009 / 977

– Багато-багато століть тому жив собі самотній Князь. Жив він у своєму холодному льодовому князівстві і тому прозвали його Льодовим. Серце його було також з льоду: нікого не любило, не чекало, не пробачало... В цьому й полягало його прокляття – ніхто його не любив, тому що він не міг любити. Найбільше він боявся того, що його кришталеве серце одного разу зігріється, розтане і він помре від кохання, загине... 

Віталій зблід. Сюжет видався йому аж занадто знайомим. Гостроти відчуттів додав йому напівпрозорий силует Ольги, який знову опинився поруч біля нього. 

– Як це схоже на тебе. Як це на тебе схоже! Неприступний, жорстокий, злий – таким я сприйняла тебе на першій парі. 

– Чому? – запитав силует чорний асистент

– А чому інколи тобі хочеться здаватись саме таким? 

– Ти не розумієш. І навіть зараз, і навіть тепер наяву, у цілковитій реальності я відштовхую тебе не тому, що ненавиджу, а тому що боюсь... Боюсь відчути біль, навіть твій біль, не свій, боюсь впустити в своє серце любов. Боюсь, що воно розтане і загине... 

– Ні, воно не загине, воно навпаки – оживе, бо любов і є життя, є відродженням зранених сердець. 

Дискусію силуетів раптово перервала справжня Ольга, яка сиділа, все допитуючись маленького Віталіка: 

– І що ж трапилось далі з твоїм Князем? 

– О, ти не повіриш! Одного разу він познайомився з Княгинею. Княгиня була молодою, життєрадісною, її рожеві щічки досить яскраво виділялись на фоні його блідих, неначе крейда. Княгиню зацікавив Князь, але вона й не знала, що він той самий Льодовий. Маленька юна тендітна дівчинка з русявим волоссям та живими сіро-блакитними очима полюбила Льодового Князя, а він про це навіть не здогадувався, бо його серце було покрите льодом і давненько вже нікого не любило, та й любов інших не сприймало. Печаль в його очах настільки вразила Княгиню, що вона пообіцяла сама собі, що розтопить серце Князя, зніме його прокляття... 

– А пам’ятаєш, Олька, другу пару? – раптом промовив до силуету першокурсниці чорний асистент, який посадив її на свої коліна. 

– Яка я Вам Олька? Хіба не можна якось ніжніше? 

– Добре, Олюнчик... Княгиня. 

І почувши знову те чарівне слово “княгиня”, дівчинка розтанула. Нахилившись до свого прозорого чорного асистента, вона призналась, що в той день вглядалась у його холодні очі і тонула в них. 

– І десь з глибини твоїх зіниць віяло теплом, і я вловлювала це тепло. Твої очі й досі живі і серце живе. Я прив’язалась до тебе і ділила в тенетах власної душі твою печаль. Твоя печаль стала моєю печаллю, але я не стала від цього нещасною. Ти навпаки – ощасливив мене, наповнив моє серце теплотою. Твій кришталь зігрів мене і я полюбила тебе, полюбила, не розраховуючи на взаємність... 

– А що ж далі? – перервала її раптом справжня Оля. 

– Далі... Далі Князь все-таки здогадався про її почуття, але не спромігся, не наважився на якийсь рішучий крок. 

– Княгиня покинула його? 

– Ні... З кожним днем вона закохувалась у нього все більш і більше. Одного разу вони повертались разом з балу і Льодовий Князь признався Княгині, що боїться когось любити, тому що може бути обманутим. Боїться, що над його почуттям посміються... 

– “Одружуватись – це серйозний крок у житті. Майже половина моїх однокурсників вже встигли розлучитись... Не зійшлись характерами. Це все дуже серйозно. Одружуватись – це не валянки нові щодня взувати, це вже, як на все життя...” – сказав мені тоді ти. 

– А, коли на День Вчителя повертались додому після пар? 

– Ні, на декілька днів пізніше. Ти не прийшов на День Вчителя, тому листівку побачив лише в понеділок. Скільки ж істини було в твоїх словах. Я про такого серйозного мріяла все своє життя... Чоловік моїх мрій, я вже споглядала на тебе з любов’ю в очах, вже тоді, а ти навіть не здогадувався про це... 

– Неприступним бути легше, – раптом додала справжня Ольга. 

– В якійсь мірі так, але Княгиня, як ніби зачарувала його – він часто думав про неї. Але навіть у його думках закрадався страх про те, що вона може посміятись над ним. 

– Який же дурний той твій Князь! Хіба такими речами жартують? 

– Він же не знав, що вона така серйозна... – виправдовувався малий. 

– Дійсно. Ви не знали. Хоча Ви насміхались з мене, коли ми вдруге йшли додому разом: “Ти така ділова! Така серйозна...” 

– А ти розгнівалась тоді жартома: “Вам що, подобається мене злити?” А я тобі: “Така ділова... Так, мені подобається, коли ти зла”. 

– А я Вам: “Ви з мене не насміхайтесь, бо я і мстивою можу бути. Княгиня Ольга була ж мстивою”. І Ви усміхнено погодились: “О, так!” 

– В такі хвилини ти пізнавала мене зовсім іншим, правда? – запитав чорний асистент напівпрозору Олю, що сиділа в нього на колінах. 

– Дійсно, – погодилась вона. – Це був далеко не той неприступний викладач, якого ми звикли бачити на парах. Ви розкривались і душа Ваша перетворювалась на яскравий жагучий розквітлий бутон квітки. 

Олиному силуету раптом пригадалось, що згодом і на парах посмішка дедалі частіше з’являлась на холодних, занімілих устах чорного асистента, того самого, що вона обіймає у цю мить... 

– Княгиня вже не в силі була приховувати все в собі і одного разу, зловивши при зустрічі Льодового Князя, подарувала йому товстелезну чарівну книжку, де написала про те, як вона любить Князя... 

– ... “ Це Вам...” – ледь вимовила я, борючись з тремтінням, що огорнуло все моє єство на той момент. 

– Я тоді так розгубився. Хотів щось запитати, але ти побігла швидко по сходах, а той зошит залишився у мене... 

– Князь був вкрай здивований. Лід почав танути і його серце почало битись все голосніше і голосніше. Почало боліти... Він тонув то в гніві, то в блаженстві від того, що його люблять... Серце тануло, та чи розтануло до кінця Княгиня так і не дізналась. Князь потонув у мовчанні... Ось так! А кінець ти вигадаєш сама, тобі буде вже видніше. 

– А як ти думаєш, кінець буде хорошим? Він все-таки щось скаже Княгині з приводу тих віршів? – запитала малого Віталіка справжня жива Оля. 

– Якщо розтанув лід..., розвіється й мовчання. Головне вірити – і все здійсниться. Вір у нього, прошу. Прости його, якщо він інколи буває неправим. Він не очікував, що все так швидко станеться, правда, – сказав хлопчик, обійнявши Олю. – Прости його. Йому важко, він збентежений... 

– Хто ж ти насправді, якщо так просиш за нього? Ким ти є йому? – запитала вона, ковтаючи теплі сльози, що текли по її щокам. 

– Я – відголосок його душі, я маленький хлопчик, який досі живе у його серці. Він бачив тебе в коридорі, бачив, що тобі боляче від того, що він мовчить, що ті кляті дівчата обступили його з усіх сторін. Він хотів до тебе підійти, не наважився... Попросив мене, щоб я наздогнав тебе, втішив. Прости його, прости... Він виправиться, обіцяю. 

– Обіцяєш? 

– Обіцяю... 

... Силуети оглянулись – хлопчика немає і Олі також. Немає її маленького хлопчика. Вони залишились знову одні, вбиті своєю дорослою грою. Де ти, її маленький хлопчик? 

К-П Весна 2008
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
19.10.2009 Проза / Повість
Чорний асистент (Розділ IV)
19.10.2009 Проза / Повість
Чорний асистент (Розділ VI)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Повість Про любов
19.10.2009
Чорний асистент (Розділ VII)
19.10.2009
Чорний асистент (Розділ V)
19.10.2009
Чорний асистент (Розділ ІІІ)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 474  Коментарів:
Тематика: Повість, любов
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
07.02.2014 © Суворий
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди