Я не вмію любити…
Я гуляю парком сумна, одна…
Нема в житті цінностей.
І щастя ниточка така ламка…
Нема в житті близкостей.
Пада лист на землю важкий.
Стоїш поруч такий же сумний.
Говориш з кимсь, наче сам з собою.
А позаду кущ з червоною калиною.
Я не вмію любити, мене не навчили.
Я не вмію нічого, окрім вбивати,
Ось задля чого мене народили.
Я вперта, і з пам’яті стерта…
Я погана. І ти моя жертва.
Я не вб’ю сьогодні нікого, знову.
Я відчуваю на серці якусь стому.
Причини не бачу, її нема…
Вуха забрали в полон слова.
Солодкі, медові, як виявилось твої.
Не вірю, не хочу. Це почуття нові.
Ти мій вчитель. Вчиш любити.
Але коли роблю помилки.
Виникає гостре бажання – вбити.
