«Взаємне кохання» — Любовний вірш
© Юлія Дмитренко-ДеспоташвіліВзаємне кохання —Дарунок від Бога.Не влада бажання, Бо пристрасть убога, Коли не освячене Серц...
Взаємне кохання —Дарунок від Бога.Не влада бажання, Бо пристрасть убога, Коли не освячене Серц...
Він казав ночами - я придбаю нам двом той маленький дім,
З білими стінами, відкритими балконами, ...
В ньому світ, і тепло, і сонце.
Ти - моя не забута пісня. Він величне в малій доло...
Мрійник потрапляє у надскладне становище: кохана Вероніка в комі, у країні війна, треба працювати в АП, але чи на благо Батьківщини?
Листів моїх не спалиш — не згорять,
бо писані живим палким коханням...
Лелечим пір`ям дні ...
заподій йому ніжність
чим завгодно
лише не словами
Знайди мене зараз! Втомився чекати!
Зустрiнься сьогоднi! Поклич у цю мить!
Зламаємо разом ми будь-якi грати,
Бо справжнє кохання нiчим не спинить!
Це iстини мить... Для двох iстини мить....
Я надто ніжно її люблю,
щоб опиратись казковим снам.
Палітра кольорів твого неба додає нових відтінків у моє життя
Ты в стихах моих самая сложная голая рифма,
Чтоб тебя описать, у меня просто нехватка слов...
Де ж ти блукаєш, моя весна?
А за вікном зима, та йдуть дощі...
Коли ж вернуться в сади хрущі?
І промінь сонця долине дна...
Залишається тільки мріяти
І відлуннями тишу слухати.
Вже немає кому повірити...
Ти не бавиш новими звуками.
У нас незавершена книга.
І сторінки лишились незаймані.
Коли бути разом стає важко,
народжую такі думки.
Вірш, написаний у день розлуки...
Хочу цілувати твої губи з ароматом кави
В світі, де лише солод й чорна кава з молоком.
Говори до мене! Говори!,
Сво́їм серцем і душею.
Пробач! Пробач мені з все!
За те, що я не зміг тобі віддати
Себе, всього себе.
І душу, й тіло я не зміг віддати...
А пам’ятаєш, як все починалось?
Коли незнайомими бу́ли ще ми,
Як ввечері сонце за обрій ховалось,
І порізно ми спостерігали за ним.
Пригадую зараз той день весняний,
Як вперше з тобою зустрілися ми.
Коли я мовчав, немовби німий,
Й два слова не міг я докупи звести.
Золота́ вже осінь стала на порозі,
Ті теплі дні й холодні вечори.
Та попри все, в осінньому морозі,
Зігріють нас обіймів кольори.
Про що ти думаєш?.. - це запитання-роздуми закоханого юнака, які задає собі практично кожен перебуваючи під впливом таких почуттів. Та відповідь дуже проста...
Вірш-звернення. Вірш про кохання без взаємності
Заглядають квітки у прочинені вікна,
Інші їх називають для чогось дерева,
Хтось іде і несе парасолю, як квітку,
А за нею крокують дощі упівнеба.
Це щось більше твоєї обителі,
Це щось ближче твого ложа,
Ти не любиш її любити і
Не любити її не можеш.
Сьогодні злива йде шумними веснами
Ковтає краплі спраглий подорожній
І водоспадами б`є кров у венах
Бо я на зустріч йду з коханою людиною
Трава що спить прокинулася співами
Як танцював дощ! Я отакого твісту
Зроду не чула в місті, та і такого міста
Погляд не цілував. Дощ собі танцював...
Натягує ніч на місто готичні рамки,
Ніч обіцяє навіть трохи мовчанки.
Фари, чи спалахи зйомок, зорі -
Просто бляшанки, складені на антресолі.
Ти знаєш, коханий, листи в цьому світі - мости,
І цей, як кораблик з паперу, хлюпочеться в Сені,
Не місто - шарманка, на дереві сірі коти,
Руді черепиці, і вікна, як очі зелені.
не думай про смуток,
його - такий синій-синій,
цілунком торкнувши,
ввібрав океанський погляд
у внутрішньому дворику
у плетеному светрику
сидять двоє за столиком
у бурштиновім скверику