Для дітей

Згубивши сон після дощу нічного,
Холодної осінньої пори
Їжак набік відсунув двері з моху
І прогулятись вийшов із нори.

Стигне осінь холодами
Між опалими листами,
Капотить дощі згори.
Хмари рвуть вітри в узвишші

На городі закинутім між бур’янів
Чималенький гарбуз так принадно яснів.
Десь узявся єнот: – Пахне смачно! Ого!

Неждано з мокротою холоди
Насунулись осінньої пори,
Тож бігав бурундук туди-сюди,
Носив запаси справно до нори.

В ранковий час осінньої пори
З-під купи хмизу між коріння глоду
Маленька миша виповзла з нори.
На вітряну дошкульну прохолоду.

Оселю борсуки облюбували
В дуплавині старого берестка.
Поміж кори трухлявої завали
Домівка вийшла затишна, містка,

Хоч був ведмідь народжений у стужу
В тіснім барлогу в пору мерзлоти,
Казав: – У осінь святкувати мушу,
Бо де в мороз зігріти гостям душу?
Та й торт у завірюху як пекти?

Три їжаки по яблука кислиці
Унадились осінньої пори,
Стежками між трави й сухої глиці
Дбайливо їх носили до нори.

Як тільки в лісі заяснів світанок,
Зайчиха привела зайчат вухатих
Зелену травку скубти на сніданок
Поміж кущів осінніх рудуватих.

Жила руденька білка Гостровушка
Коло куща ліщини край дороги
В дуплі на сучкуватому дубку.
І Вертихвістка, лісова подружка...

В кольоровому плетінні,
продам хмари на світанок...

5 | 3

«Пригоди крапельки Блу та її друга Перла» (Короткий та довгий шлях до друга) — Казка

28.09  © Ігор Задворний

Казково-пригодницька повість

У великому й безмежному синьому морі жила маленька прозора крапелька Блу. Мешканці моря назвали її т...

– Не зоглядівся, як минуло літо, –
Борсук журився о нічній порі,
– Удень тепла ще вистачає й цвіту,
Та стелить осінь дрижаки в норі.

В ліску збирала в кошик їжачиха
Лисички, сироїжки й маслюки,
Під ніс собі щось бурмотіла стиха,
Винюхуючи втоптані стежки.

До хом’яка у ліс прародич дальній
Прибув морським маршрутом і земним,
Ледь помістився в нірці односпальній
І пацюком назвався деревним.

Минуло літо швидко так! Овва!
І знов відкрилась школа лісова.
Основи знань потрібні для звірят,
Хоча урокам і не кожен рад.

У теплий літній день, спекотний трохи
Йшли три жуки, скрадались по траві,
Шукаючи в заглибинах дороги
Знайомі їм калюжки дощові.

Коло нори зітхав хом’як
У пору літечка серпневу:
– Не можу стерпіти ніяк
Обридлу спеку полудневу.

Рано-вранці раз мурахи
Недоспали, бідолахи,
І чорниць, малини, м’яти
Натягнули звідусіль, ..

Сова знічев’я швацьку справу вчила,
Із рукоділля курси закінчила
В якогось мандрівного павука.
І за короткий час оката пані
Навчилася багато – в вишиванні
Вже стала майстровита, ще й яка!

Хом’як, що в листі метушився жваво,
Сороку вгледів на кленку самітню
І став просити в ранішні часи:
Приходь до мене в гості на какао
Он під ліщину на терасу літню,
Ще й бубликів із маком принеси.

В ромашці влітку равлик народився
У сяйві світанкової краси,
Між пелюстками зручно примостився,
Води напився з крапельки роси.

Потроху позбувалися кульбабки
Пелюсток золотавої краси,
Туман досвітній на пухнасті шапки
Сипнув сріблясті крапельки роси.

Якось видовбав дятел для білки дупло
В сучкуватому стовбурі граба в ліску.
Затісним було в білки колишнє житло,
Тож вселилася радо в домівку містку.

Під вечір зайцю бігти довелося
Повз річку манівцем береговим,
Де саме жабок багатоголосся
Горлянки рвало співом хоровим.

У борсука в весняний час відсиріла нора –
Дах протікав, постеля вся сочилась від води,
Тож вирішив: житло старе змінити вже пора,
Сухіший прихисток шукав, куди б переповзти.

Підслухав жук турун одного разу
Розмову двох мурах скраєчку саду,
Моторних пастухів отари тлі.
Вони на віти слив шукали лазу,
На грядки помідорів і салату,
Щоб зажили там шкідники малі.

Серед дубів жила сімейка тиха
В просторому розлогому дуплі –
Татусь Кажан, матуся Кажаниха
І троє Кажанят, іще малі.

Кабан, бобер та ще руда лисиця
В похід утрьох умовились іти,
Щоб розім’яти кості для годиться
Й побачити незвідані світи.

Уперте ведмежатко Кайнехак
Не слухало батьків і з братиком не гралось,
З барлогу десь пішло, зробивши гак
Бо з дому вже давно втекти збиралось.