19.12.2012 07:50
214 views
Rating 5 | 3 users
 © Світлана Нестерівська

ТИ! Знову ТИ!

Недавно зустріла. Вибачте, що пишу занадто простими реченнями. Про Любов. Вона була. Її помічали, але забули. На жаль.

І ось ми зустрілись. Ти прийшов вдруге, щоб повторити закінчення цього нашого життя.

Так, я таки більше ніколи не дала тобі шансу – занадто зневірилась у цьому житті – це було не перше, в якому ти здавався перед найменшими спокусами.

Я сказала тобі:

- Якщо хочеш бути зі мною – то йди у минуле колишніх життів – та спробуй там напоумити себе, щоб не помилявся. Чи … якось завоювати мене. Хоч це й непотрібно – я ВІЧНО люблю тебе.

… І ти прийшов. Сидиш отут, переді мною, у відкритому вуличному кафе «Біля Діани». Я намагаюсь не дивитись у твій бік, бо у цьому житті для мене пройшло ще зовсім мало часу, щоб забути біль твоєї платонічної зради!

Ти ніби і з цього життя, але набагато старший. Років десь під шістдесят. Як і у моїй пам’яті – розумний і, коли хотів справити на мене враження, – без комплексів, товариський та комунікабельний.

Іронія: ти не говориш українською, а я – англійською!(За короткі роки нашого спільного існування ми проговорили про все на світі; справжня любов не потребує слів). Ти весь час намагаєшся щось сказати, що зачепило б мене за живе(я лише вдаю, що не розумію) , - та різко відрізати, як я це роблю з чоловіками, я не можу…

Ти –моряк. Знаєш потроху багато мов і кухонь, сотні жінок залишили на тобі свій відбиток. Та я знаю, що ти завжди шукав лише мене. На правому вусі – вісім сережок – по одній за кожен рік, який я провела з тобою у цьому, нашому останньому, житті. Зморшки на обличчі - чи то від солоних вітрів океанів, чи то від надаремно пролитих сліз – викликають співчуття. Багато розтраченого надаремне за шість десятків років потенціалу у пошуках мене – ми прийшли сюди, коли тобі було вже тридцять і ти вже зневірився у пошуках.

Я скучила за тобою. У будь-якому образі і тілі, у будь-якому вимірі та часі – все матеріальне залишається неважливим.

Хочеться просто бути поруч.

І гірко усвідомлювати, що десь зовсім поруч, за якихось 900км від львівських затишних кав’ярень своїм «щасливим» життям ти заробляєш собі на цю карму.

Щоб ось так допивати холодний чай, мріючи почути від мене хоча б слово, знаючи, що життя пройшло. І що єдине, що насправді має у цьому світі значення, - дотик руки коханої спорідненої душі, її дихання та впевненість в тому, що ти ніколи не почуєш, як воно обірветься!






Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 25.10.2017 01:16  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 

Дякую!!!  

 25.10.2017 01:15  © ... => Володимир Пірнач 

Дякую, що читали.... 

 19.12.2012 13:39  Ірина Затинейко-Миха... 

ДЯКУЮ ЗА ТВІР!!!! НАДТО БЛИЗЬКО!!!НАДТО!!!! НАДТО!!!! ЩЕ РАЗ ДЯКУЮ!!!!!РОЗУМІЮ КОЖНУ КОМУ...КОЖНУ... 

 19.12.2012 12:16  Володимир Пірнач => © 

Класний текст.
Гарно написано.
Плюсую. 

 18.12.2012 16:21  Каранда Галина 

простими реченнями - це дуже добре. скажу чесно, Ви пишете гарно, але сприйняття Вас ускладнюється псевдонімом і анкетою. я завжди готова вчитися, якщо бачу, що вчитися в людини варто, і чого саме в неї можна навчитися. а от фрази типу "вчіться в мене" сприймаю з точністю до навпаки... може, це тому, що народження раніше 1980-го автоматично виключає мене з списку обраних, а з моєї анкети видно, що я Ваш антипод?... не знаю... але цікаво. 

Публікації автора Світлана Нестерівська

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 2 | Знайдено: 10
Автор: Світлана Нестерівська
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Стилі;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;