Еміграція
Можна жити краще?
Убезпечитись майбутнім?
Продуктові торби важчі
Везти додому дітям..
Не чекати зарплати,
Рахуючи дрібні..
Бутіки обминати,
Купляючи в секонді…
Боячись завтрашнього дня..
Звільнення з роботи..
Прокидаєшся зрання-
І щодень клопоти.
На вікні заставка сіра
Львівського пейзажу
І для тебе вже не милий
Вигляд Вернісажу.
Всюди загризають ціни
Твого обдертого гаманця..
Ти нічого їм не винний,
Та не почуєш теплого слівця.
І знову сниться Америка..
Так манить до себе..
А від новин вже істерика-
Звідси тікати треба!
Добути ліпшого! Собі і дітям!
На владу не працювати!
Туди, де вище сонце світить,
Щоб нащадкам найкраще дати…
Але…. я патріот! Люблю країну!
Солодкого буття плекаю мрію ..
Бачу Едем, а не руїну,
Тілом молодий, та душа старіє..
Не хочу зрадити землю рідну…
Що маленьким випестила мене..
Яка щороку тепла, плідна,
Годувала всіх. А тепер…
Я пропаду… Без кореня..
Загину у чужих степах..
Але тут-підкорення,
Приниження, грабіж і страх…
Я на межі.. Між мрією і дійсністю..
Бо вибір радикальний і важкий..
Це є випробовування вірністю?
Україно.. Я ж блудний син твій!!!
Чому змушуєш страждати!?
Руки такі брудні, криваві..
А пальці твої-депутати
Розкрили роти слиняві..
Грабують всіх, Тебе й мене…
Останнє забирають з дому..
Не хочу кидати, та вже
Ти не потрібна нікому..
Відрубай свої руки, кохана..
Бо вони так душать тебе..
Ти божевільною стала..
Боюся, це не мине..
Я хочу бути Тут.. Де твої коси..
Шумлять золотом морів..
І діамантові травневі роси
Напувають солов’їв..
Ти моя Матір! Така тепла..
Така ніжна та земля!
А по ній-вогні із пекла..
Пов’язана зашморгом петля..
Немов зроблена для мене..
Щоб не розносив дурних слів..
Бо руки Твої повстали,
Я боявся! Я не хотів !
Тебе вбили і розікрали..
Танцюють на кістках..
А сини валізки зібрали,
Живуть в чужих хатах…
Львів, 12.01. 2013.
