16.01.2014 02:16
for all
213 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Світлана Нестерівська

Ірем

Колись давно, коли ще бойки були бойками – не лише по крові, а й по духу (бо зараз вони частково занехаяли свою культуру: занепадають звичаї, забувається бойківський стрій, змінюючись на дири від секондівських зірок), невідомо як і звідки прийшов у гори маленький хлопчик. З ранку до ночі він то бавився із місцевими дітьми, то скакав на конях крутими гірськими стежками, а то, заховавшись у лісовій гущавині, занурившись у лише йому відомий світ, співав під гітару, - і ті пісні розносилися плаями, як добра кров по судинах, западаючи у людські серця добрим зерном та проростаючи сторицею. Він настільки заповнював собою весь простір і час, настільки всі звикли до нього , дозволяючи навіть ті пустощі, які забороняли рідним дітям, що навіть не помітили його зникнення. Лише наступні десятиліття, що зробили з Ірема легенду, поступово повертали людей до свідомості : його вже нема! Усвідомлення цього приходило поступово: все частіше розповіді про хлопчика починалися словами «Мій вуйко видів, як…», «Моя цьотка казали…» - «А коли його останній раз видів/ла я сам/а?!» -виникало запитання - !?! Та й не дивно. Що відсутність Ірема помітили не одразу: діти у своїх іграх й досі спілкувалися з ним, осідлані малим коні , як і десятки років тому, бігали наввипередки з вітром і всюди лунали його пісні у супровідних обіймах гітарної мелодії. Куди ж подівся Ірем? Дехто з старожилів пригадує, що поміж сотень прекрасних пісень, - деякі з яких для людей навіть ставали життєстверджуючими гімнами, деякі - заспокійливим бальзамом, - були й такі, які звучали чужою бойкам мовою – напевно, мовою того краю, звідки Ірем прийшов та куди повернувся. Можливо, як би добре не було в горах, де кожен є по-справжньому вільним, його завжди тягнуло на двохвимірні рівнини ( а тут вже панувало інше царство та інші закони , вивернуті наруби цінності були основними). Так буває: в одному середовищі, якому цікавий твій внутрішній світ, де тебе люблять і сприймають без виправлень та корекцій, можна стати легендою та залишитись жити вічно; в іншому – розмінною монетою зі зламаною долею, що рано чи пізно кане у Лету.

Публікації: Світлана Нестерівська

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 16.01.2014 11:53  © ... => Тетяна Белімова 

Насправді перші дві "легенди" - це своєрідний відгомін майбутнього минулого - присвята  , як подяка-відгук за їхню творчість та концерт, і деякі штрихи взято з біографії їхнього соліста))) Подальші історії цього циклу розвивають вигаданого персонажа, але без будь-якої емоційної прив язки до теперішнього, минулого чи майбутнього. Що стосується мови твору, в них домінує/-ватиме бойківський діалект. 

 16.01.2014 10:05  Тетяна Белімова => © 

Прочитала вашу оповідь і стало цікаво, чи це ваша авторська, чи переказ народного?