Лист туди

Ти мені снишся. Приходиш на спільні свята. Сидиш із нами за столом. Ти щаслива. Я виливаю питво з чужих стаканів, щоб налити тобі води. Здається, тільки я розумію, що тебе вже нема.

Я так скучила!

Вибач за сльози. Вибач, що пишу – плачу, згадую – і плачу, приходжу в гості – і теж плачу.

Я знаю: там у тебе через це майже постійно ідуть дощі.

Вибач.

Я люблю тебе.

Твоя хата стоїть на високій кручі, від якої лише одна дорога – у небо. Можливо, це лише тимчасовий пристанок перед вічною домівкою. І тут ти чекаєш на нас – на мене з мамою. У тебе біля хати дуже багато квітів, схожих на «качачі писки», і рідко світить сонце, бо ідуть дощі, теплі, але густі.

…Коли я останній раз йшла від тебе, мені довелось втікати…Я бігла через полонинні подвір’я, а остання хатина була вбудована у кручі, а подвір’я до неї – виплетене з дерев’яних гілок середньої товщини, покрите мохом, та слизьке від мокрого болота(нещодавно ішов дощ!)

Жінка(напевно чародійка) прийняла мене у хаті. Вона, по моєму, щось їла.

Через вікна з протилежної до обриву сторони будинку була видна дорога, що проходила попід саму хату…

Я знаю, ти – мій другий Ангел-Хоронитель. І ми побачимось зовсім скоро.

Я робитиму все, щоби заради тебе бути щасливою.

З любов’ю