03.06.2014 11:15
for all
165 views
    
rating - | no usr.
 © Світлана Нестерівська

Сон

Після смерті бабуні мені снилися сни.Про війну. Про путіна в Галичині.Я НЕ ХОЧУ, щоб ці сни навіть хоча б один день ми могли назвати пророчими...

Мені снився ворожий дисант, що висаджується на бабусиному городі - її хата скраю, перша ворога зустрічає.

І вогні, які летіли з південного боку, запалюючи стіни дому. Я дивилась на це - і голосно молилась. Гасила вогні - рятуючи хату.І мені це вдалося.

Та останній кадр був наймоторошнішим - на другому боці ріки, де колись були людські городи, а у сні - битий шлях,   стояло мільйонне військо з обличчям путіна

Бабуся прийшла з лісу. В хаті було холодно.я забігаю – вона лежить на ліжку, вкрита ковдрою, руки поверх ковдри. В кімнаті тепло.

-Було холодно, та я запалила, - сказала вона.

- А ви не могли цього зробити?! _ визвірилася на брата з вітчимом, бо зразу ж уявила собі, як бабуня по болоту тягнула кошик з дровами з самого городу.

Вітчим зловіще зареготався: « Ми дивилися цікавий фільм…»

… Бабуся була в іншій кімнаті:

-Я йду до лісу, - сказала бабуся, - я тут не можу…

Я прибирала наші з бабунею клумби, хоч добре памятаю, що недавно приїжджала в село, щоб зробити це. Там було повно зів’ялого листя та алюмінієві дроти.

- Де бабуня???- запитала я. Надворі, як молоком, все було заповнено густим в’язким туманом. –Там же нічого не видно, вона заблудиться…

Я сиділа на порозі хати, коли долину вулицею пришкандибала вся у чорному, опираючись на довшу себе палицю бабуня. Вона була сильно згорблена, а обличчя було червоне-червоне від морозу та вологості. По – моєму, в неї у подолку були мокрі засушені гриби.

Бабуня втомлено присіла на порозі. У неї боліли руки. Я глянула на її руки, обняла її – вони були помолоділі, але спухлі, місцями фіолетові, ніби гангрена. Втомлені спрацьовані бабунині рученьки…

-Я ПІШЛА ДО ЛІСУ, БО ВСІ ДО МЕНЕ ГОВОРЯТЬ!!!!


Пам’ятаю малого- він побіг у вигін за село. Я намагалась його наздогнати, та він постійно виривався. За колгоспною фермою проходило якесь святкування, всі були напідпитку, дуже веселі, насміхалися з моєї серйозності…

Я - то і справа – застрягала в болоті. Десь неподалік темне нічне небо розрізав білий літак - і розбився об землю. За ним летіли два чорні літаки – почалась війна!

Я вхопила з натовпу малого на руки – притулила до себе, поцілувала у щоку – щоки були гарячими, пашіли. Обличчя було ніби опроміненим. Це моя дитина. І війна.



2011р.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись