23.01.2015 00:45
for all
410 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Світлана Нестерівська

На Грушевського

- Я хочу попросити у тебе пробачення

- Чому? Ми ж обоє вже потойбіч правди…

- Коли ти тут помирав, я стояв по той бік барикад. Мені було дуже холодно. Я хотів їсти та зігрітися, але ще більше – в туалет. Телефонувала мати і з сльозами на очах просила бути людиною – залишити все, не стояти супроти власного народу. Знаєш, я тоді тобі заздрив, тому що ти був вільним, а я ще не наважувався: ти міг будь-коли піти з майдану, та не робив цього – я теж нікуди не йшов, бо не мав права… - ангелу було гірко згадувати свої помилки – так гірко усвідомити вчинений гріх і неможливість повернути все назад. По щоці покотилась сумна скупа сльоза. Ще недавно йому не виповнилося і двадцяти. Він нічого в житті так і не встиг побачити, та багато досягнув.

- Знаєш, - сказав другий.- Я бачив тебе в бою там, на Сході – ти сміливо бився за Україну!

Той трохи втішився, але потім знову засмутився:

- Сьогодні День Злуки. Тоді помер наш перший брат…

- Так запланував Бог.

У одного з ангелів була перев’язана голова, інший – спирався на палицю : під часбою йому відірвало праву ногу.

- Люди зображають нас ангелами у білих сяючих одежах, - перший гірко усміхнувся.

- Звідкіля їм знати, що наші рани досі кровоточать – і так буде доти, коли закінчиться війна і всі наші побратими, які віддали своє життя за Україну, будуть похороненими, як герої; коли буде покараний останній продажний політик, генерал, суддя, міліціонер, викладач; коли наші матері, вдови та сироти вперше усміхнуться.

- Залишилось недовго.

- Еге ж. Червоні ріки окутають зорі – і на три місяці стане темно від судилищ. Тоді не буде байдужих. Не залишиться непокараних. Тоді і нам дозволять ще раз стати на захист Правди. Але це того варто: те, що чекає Україну опісля…

Очі обох ангелів радісно засвітилися.

… Ще трошки поспостерігавши за потоком людей, що рухався двосторонньо майданом та Грушевського, ангели вирушили далі.

Від маленьких численних лампадок червоне світло розливалося містом. І ніхто з живих не здогадувався, що це й досі кровоточать рани тих, хто віддав своє життя за Україну. Віддав-і ніскілечки про це не жалкує.

Героям слава!

Публікації: Світлана Нестерівська

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 24.01.2015 01:31  © ... => ГАННА КОНАЗЮК Закріплений коментар

Зауваження доречні.Дякую)) 

 24.01.2015 15:07  ГАННА КОНАЗЮК => © 
 24.01.2015 01:36  © ... => Тетяна Белімова 

Дякую, що читаєте))) 

 24.01.2015 01:33  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 

Дякую Богу, що живу в такий час, що є про кого писати, ким пишатися, на кого хотіти бути схожою. 

 23.01.2015 11:12  ГАННА КОНАЗЮК => © 

Сподобався твір! Тема ангелів - це ніби якесь прозріння, погляд зверху... Болюча тема, але дуже важлива. Розмова двох ангелів, що в земному житті стояли по різні сторони барикад - це ще одне ствердження того, що перед Богом усі рівні...
(палку - палицю, наказаний - покараний...) 

 23.01.2015 11:09  Ірина Затинейко-Миха... => © 

плачу, читаючи Ваші слова...(((
дякую, що пишете! 

 23.01.2015 09:02  Тетяна Белімова => © 

Героям Слава! Вічна пам`ять!
Твір Ваш дуже легкий для сприйняття і водночас дуже важкий для сприйняття. Так буває, коли тема, що розкриває біль втрати, подана легко.
Дякую, що нагадуєте нам.