01.02.2015 01:25
for all
145 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Світлана Нестерівська

Десь там – частинка втраченого неба

Десь там – частинка втраченого неба

і з автоматом впівворожина.

Повір, нічого більшого не треба, 

лиш мати б не лишалася сумна.


Лише б сміялись зморшки під очима

і сонце виглядало з-під повік.

А батько, з автоматом за плечима, 

На фото щоб з життя мого не зник.


Щоби з*їжджалась вся родина в гості, 

Кульбаби розцвітали у траві…

Щоб не вбивали ми і нас зі злості…

Щоб хлопці … там … залишились живі!


Щоб не стояли в чергах по продукти –

Щоби не прирівняли всіх до стад…

Щоб не здригались діти, коли стукне…

Щоби так не тягнуло всіх назад …


У мене є одна велика мрія:

Щасливий край у білих рушниках…

Не «Гради» там співають – соловії…

І мати із дитятком на руках.

Публікації: Світлана Нестерівська

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 04.02.2015 00:44  © ... => Тетяна Белімова 

Так, кожне наступне "щоб", як новини з телеекранів, лякає,  тривожить, втомлює, але смисл в тому, щоб не переключити на інший канал, не закривати очі на проблему, не втікати від дійсності...

 01.02.2015 09:35  Тетяна Белімова => © 

Пані Світлано, гарний, як завжди, твір. 

Дозволю собі помітити, що третій і четвертий катрени - не дуже милозвучний єдинопочаток. Уже з третього "щоб" якось починаєш спотикатися.

І ще одне. У мене стійка асоціація на фразу: "У мене є мрія"... Спливає одна одіозна регіоналка... Брррррр.....

Вибачте, Ви тут, звісно, ні до чого.