04.02.2015 16:03
for all
219 views
    
rating 5 | 5 usr.
 © Арсеній Троян

Покинуті пси та акаунти за період російсько-української війни на Донбасі

Десь далеко гупає артилерія. Але дуже далеко і нам не чути. Лише йдуть повідомлення — там гупає.

Ну, а в нас — тихо. І артилерія, і те, що гупає, видається безглуздям. В оселі тепло і затишно, телевізор і породистий пес біля каміна, спить, поклавши розумну морду на лапи.

А в цей час — гупає. Далеко, але гупає. І там теж десь є пес. Не породистий, звичайна дворова шавка. Вона крутиться між ногами людей, котрі ґелготять, неначе гуси, кричать, плачуть, тягають у великий, перепаскуджений осколками і холодною лютневою грязюкою автобус. На пса ніхто не звертає уваги, військові занепокоєно крутять головами — гупає все ближче.

Люди ґелогтять ще голосніше і квапливо, штовхаючись та чублячись, завалюються в автобус, гублять речі. Маленька дитина, з ведмедиком без ока, стоїть осторонь і дивиться на безладну купу людей. Поряд із нею — пес, його також забули. Пес дивиться на дитину і нашорошує вуха на кожний залп.

«Гей, чия дитина?», — хрипко гукає військовий кудись в автобус. Із заднього сидіння, проштовхуючись і сиплячи лайкою, до виходу прямує жіночка в дешевій шубі яскравого кольору. Жінка висовує скуйовджену голову з автобуса і гукає до дівчинки: «Ти шо, савсєм дурочка? Бистро в автобус!».

Дівчинка ображено кривиться. Лунає залп зовсім близько, чути зойк з автобуса. Військові починають квапити. «Бігом!», — уже кричить жінка. Дівчинка мчить до автобуса і вже на східцях обертається. Собака сидить у грязюці і дивиться на автобус великими очима. Двері зачиняються, автобус важко починає хід, десь поряд ревуть мотори БТР-ів, собачка спочатку проводжає його очима, але потім біжить слідом. Автобус зникає за обрієм, пес зупиняється. Позаду суне важка техніка, військові на броні затихають і підводять очі до неба, яке прориває свист снаряда.

Звичайно, свисту ми не чуємо. Та і про автобус, дівчинку та її матір нічого не знаємо, бо таких, як вони, — тисячі. Живі і мертві, в теплі і з розбитими головами під уламками власних будинків. Та і про військових теж не знали б, якби в одного із них, на сторінці в соціальній мережі не з’явилась свічка на аватарі і стислий запис на стіні: «Загинув. Якщо вдасться вивезти рештки тіла, то похорони там-то, тоді-то». Акаунт є, фотографії військового — теж. Ось він з друзями, ось на морі, ось позує з кулеметом. Лише заморожений час і покинутий акаунт — залпи артилерії під назвою Смерть.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись