15.04.2015 08:53
for all
173 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Арсеній Троян

Вакарчук, Сталін і всі-всі-всі

Світало. Я прийшов на роботу і зрозумів: світ змінюється. За вікном, по Бурсацькому спуску йшли перші перехожі, гармоніст грав бояни, пахло гамбургерами з Мака, поширювачі безплатної газети «Двєсті», дико усміхаючись, кричали і гризли один одному горла. Загалом, починався середньостатистичний понеділок.


Уже не світало. Мені дали кілька злотих і послали подалі, тобто на Балку, купити паперу та іншої офісної фігні. Я прийшов на Балку і сказав продавцеві: «Дайте мені листок». Вакарчук, який торгував тоді, подав мені аркуш паперу. «А ще у вас немає? — запитав я. — І ручок дайте. І гумок. І побільше». «Вабадібудудай», — відповів Вакарчук.


Раптом споночіло. Я зрозумів, що просто зайшов у криті ряди. Тут було все, що душа забажає: блокноти, глобуси Харківської області, мило, мотузки, гандони штопані, шапки в’язані, кокс у красивих відрах і дохлі щури з красивими подарунковими бантами. «Беріть олівціііі», — шипіли шрайком харківські металісти із Кхорс. «Ручки, свіжі, смачні, жіночі, на будь-який смак», — рекламував свій товар ветеран, схожий на Чікатіло. «Автобуси, автобуси!», — кричав Цой, ну а я позіхав.


Смаркалось. Треба йти. На останньому лотку флешками торгував тов. Сталін. «А у вас ціни ще за старим курсом?», — запитав я. «Курс у нас один, таваріщ, — повагом відповів Сталін. — Прямо, а потім наліво. До речі, не хочете влітку в табір з’їздити?».


Гикалось. Треба поїсти. Повертаюсь на роботу, але якимось дивом опиняюсь у МакДональдсі — решта грошей йде на БігТейсті. Я жру це гівно і дивлюсь на небо: з-за хмар обрій щирою і відкритою посмішкою засліплює Гагарін.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись