30.04.2015 09:48
Без обмежень
134 views
Rating 5 | 6 users
 © Арсеній Троян

Поверніть мені мій 2007-й

Згадую. Я - студент з немитою довбешкою і такою великою спортивною сумкою (в ній - конспект "з усього" і ще якесь гівно). Стипендія давно «потрачено», тому в їдальню ходив лише ради екскурсії. А там було на що подивитись: пахучі хлібні котлети, вода, розведена соком, бовтається собі в сталінських гранчаках, трюфеля і рябчики, борщ, сало і, звісно, пиріжки… 


Здається, це було так давно… Зараз я вже давно не студент, проте життя мене обрало своїм улюбленцем. Рік пропрацював у сільській школі і на вчительську зарплату сколотив непогані кошти. Купив «Жигулі», потім купив машину, пошив костюм з відливом, придбав кілька квартир, віллу на Канарах, гараж на Журавлівці. Ні, навіть два гаража. Грошей — кури не клюють. Кури теж є: заморожені — у холодильнику, живі — бігають маєтком, відгодовані, як свині, і задоволені, як тиранозаври. 


Той день я прокинувся у своєму великому і порожньому будинку, поглянув на золотий годинник, узув капці з рідкісного шестихвостого тушканчика (знайомий з Чорнобиля підігнав), пройшовся жовтою доріжкою до діамантового унітаза і зрозумів: сьогодні той день. Так, саме в цей день, у далекому 2007-му я, бідний студент без шикарної вчительської зарплати стояв у їдальні і спостерігав, як мєхмат і араби пожирають дорогу для мене піцу.


Сідаючи в особистий лімузин, такий великий, що його можна здавати родичам із Дергачів, я кидаю водію: «Майкл, лец гоу» і вирішую відвідати місце моєї знедоленої студентської молодості.


Лімузин довіз мене швидко. Я зайшов у їдальню і завмер у ностальгічному ступорі: тут все, як і було у 2007-му. Тоді мені було 17 років. У той час тут рясніло в очах від емо, скрімо, вересень горів, убивця плакав, всі студенти заливались слізьми і різали вени, фотографуючи це на Самсунги Ц 65, але запах … запах був той самий. І пиріжки теж.


Я підійшов до вітрини. Продавщиця, яка тут працювала і у 2007-му, була та сама, зараз лише без емо-чьолки. Я сказав: «Привіт», і вона сказала «Привіт», усміхнувшись усіма своїми залізними зубами. «Привіт», — сказав і пиріжок.


І тут я згадав все. Флешбек. Я, немов Червона Шапочка, біжу коридором на пару з кульком пиріжків крізь густі запахи гівна з жіночого туалету. На ходу з’їдаю пиріжок, відчуваю, як шлунок незадоволено буркотить. Йду в туалет, на щастя, в чоловічий. Чорт, знову пронос, бо знову пиріжок. «Ну скільки можна?», — питаю я в енергозберігаючої лампочки на стелі.


Мої слова чує Бог. Він сходить з небес, схожий на викладача курсу сучасної української мови, і скрушно хитає головою. «Ну що, Суфіксенко, знову спізнюємось? Знову серемо?». «Знову, Михайле Михайловичу». «Я ж просив називати мене Масіком», — обурено говорить Михайло Михайлович. «Та насрать, — відповідаю я, — слухайте, в мене знову пронос, допоможіть мені». «Тобі ніхто не допоможе, — засміявся той, — твій пронос — справедлива кара за хвости. І, взагалі, люди з грипом ходять на роботу і нічичирк, от я все життя з гайморитом, а давно доктор. А тебе тільки й чути: «Пронос, пронос». Аддихай, парніша».


____________

Це було дійсно давно. Зараз я лечу власним гелікоптером над вечірнім містом. У руках тримаю кульок з тими самими пиріжками — пронос у мене буде ще не раз, а от 17 років — уже ніколи.






Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.02.2016 22:02  Олена Яворова => © 

Котлети у їдальнях - то щось. Шедевр.
У студентській не була, була у шкільній, пансіонатській та їдальні при таборі - та воно ж усе з однієї діжки.
Пан автор знав, на що вчиться, і життя йому віддячило. Нам тепер кусати лікті - тим, хто не стали вчителями, панове.
Ностальгічний текст, бува повертаєшся у знайомі місця - а там все те саме, продавщиця й масажист, й парти непофарбовані - як і колись, місця, в яких спиняється час - вони існують! 

 30.04.2015 10:47  Володимир Пірнач => © 

Не можу не погодитись.
Зараз частенько буваю біля свого корпусу і часом навіть заходжу в буфет, запахи не міняються, але купувати їхні пироги я уже не наважуюсь..
Хороший текст, ностальічний.
Плюсую. 

 30.04.2015 10:13  Суворий => © 

Колись ше на зорі цього інтернету натрапив на чудовий допис "Диарея ча-ча-ча" з сотнями коментів в тему... Допис невеликий, але народ виклав кілометр неймовірних історій з власного життя. Було весело... Може десь в мережі ще бовтається... 

 30.04.2015 10:03  Каранда Галина => © 

велело і сумно. Особливо під післявраженням попереднього обговорення поетичного калу і калу в поезії:))

Подивилася на картинку і хоч убий, не придумаю, що ж такого всенородно-хорошого було в 2007, що його так хочуть????? (ну, окрім Ваших 17-ти і моїх тоді-ще-менше30-ти:))))))))))))

Публікації автора Арсеній Троян

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо