Молоко з огірками
— Дядьку, це і є кохання? — запитала чотирнадцятилітня Анастасія, стоячи навколішки перед трактористом Едуардом.
— Ееее…, — протягнув Едуард, застібаючи грубі чоловічі штани. — Не знаю, не знаю... Я просто тебе в рот ви*бав. Мабуть, так, це — кохання.
Анастасія сіла на холодну траву і подивилась вдаль. Там, з-за купи гною, розвалених хат і п’яних чоловіків, які лежали акуратними скирдами, відсвічував місяць, немов серги подруги Гальки. Кохання… Це слово було її незнайоме, але вона знала його на смак. А ще вона знала Едуарда. Ось він стоїть, не може п’ять хвилин застібнути ширінку, стрибає на одній нозі і матюкається на все село. Який він красивий! Анастасія відчула, що кохатиме його до кінця життя. Які красиві в нього штани в красивому мазуті! Як красиво він матюкається!
Наступного ранку Анастасія прокинулась рано, годині о десятій. Понеділок. Треба викопати картоплю, викопати буряки, дати свині, купити татові самогону і встигнути на другий урок з етики. Етика. Це слово було незнайоме Анастасії. Вона сіла на ліжку і по-жіночому виставила груди. Треба дізнатись, що воно значить. Треба хоча б раз сходити в школу. Треба жити на повну.
— О, знову прохолоджуєшся! — гнівно сказав тато, зайшовши в хату, який не просихав з 1997 року. — Знову всю ніч члени сосала, признавайся?
— Тату, це кохання! — рішуче, не властиво віку відрубала Анастасія.
— Наплодив, мать… — глибоко зітхнув батько. — Піду бухати, кидати гній і відчувати вселенську тугу.
Анастасія підвелась з ліжка і побачила у вікно, що до неї прямує подружка Галька. У Гальки чудові червоні серги, які їй дістались від матері, а тій від бабусі, а тій — від прабабусі, яка воювала з Наполеоном і той, коли дізнався, яка вона сильна і чуттєва жінка, відібрав серги в Жозефіни і вручив їх прабабусі.
— Ой, Анастасіє, привіт, добре, що я тебе застала! — повагом сказала Галька.
— Що, в школу пора? — запитала Анастасія.
— Та у нас своя школа, — засміялась Галька. — Я тут кілька касет принесла. Німецьких.
— А ти тата не бачила?
— Бачила, — сумно сказала Галька, граючи сергами. — Помер він.
— Ясно, — сказала Анастасія і розплакалась. — Я знову сама проти всього світу.
— Так, — сказала Галька, теж розплакалась.
— Бл*ть, чому я помер, я ж тільки з’явився у цьому творі? — озвався тато і теж розплакався.
Подружки сіли на ліжко, увімкнули відеомагнітофон і почали дивитись касети. На одній кілька жіночок обслуговували одного парубка, схожого на місцевого завгоспа, Степанича, на іншій завгоспа не було, були тільки жіночки, на третій — молоді дівчата робили чоловікам те, що минулої ночі робила Анастасія Едуарду. «Може, це і є кохання?», — сумно подумала Анастасія.
Надвечір, споловши соняхи та вмивши морду свині, Анастасія та Галька йшли по вулиці імені Фелікса Дзержинського, палили «Бєломор-канал» і обговорювали ситуацію, яка склалась у сфері взаємовідносин з протилежною статтю.
— От мені Сидір подобається, — повідомила Галька, пускаючи клуби пахучого диму, від якого в’яла вишнева зав’язь. — У нього великий член і серце. Чуйний поцик, на машині, знає, що таке кохання. Він якось спитав, чи він у мене перший, на що я йому сказала: «А чи рахує небо свої зірки?»… Але в нас нічого не буде, бо я скоро вийду заміж за сина голови колгоспу, щоб займатись Коханням з яким-небудь смердючим бомжем, поки чоловік спатиме. А в тебе є хтось?
Анастасія звично відкрила рота, але враз запнулась… Говорити про Едуарда, чи ні? Так, все село знає, воно он уже стоїть біля її хати, з рушницями, коктейлями Молотова та пльотками, щоб покарати її, розбещену, але чи говорити Гальці? Вона краще неї знає, он, які в неї цицьки і серги. І вона знає, що таке кохання.
— Що робити, Галю, як жити далі?
Галька знала, що робити. Вона, перед тим, як померти, порадила звернутись до баби Мотрони, знахарки, чаклунки, вона дивиться на касетах «Малахов +», вміє лікувати гастрит вантузом. І Анастасія пішла до баби.
— Бабо, як жити? — запитала молода схвильована дівчина прямо з порога, замість «драстє». — У мене є кохання, але я не знаю, чи це кохання чи ні.
— Шо? — недочула баба.
— Питаю, бабо, як жити? — вигукнула Анастасія.
— Аааа, жито, так жито погано вродило…
Через три години баба нарешті зрозуміла, що від неї хочуть, вислухала розповідь про нічні походеньки і дала дівчині велику банку з чимось білим.
— Ні, це не сперма коня, — запевнила баба. — Це унікальний коктейль для привороту судженого тракториста. Хай вип’є це і він навіки твій.
Анастасія подякувала, схопила банку і на молодих пружних ногах вискочила з хати, поки не передумали, а баба перехрестила двері і сказала:
— Упаси Боже від такої шлюхи, тьху! Буде їй і суджений, і все інше. Ну а я піду помру, мабуть, і самогону вип’ю. Чи, може, навпаки?...
Настав вечір. Село затихло, але ніхто не спав, бо всі або пили горілку, або страждали. Анастасія чекала з банкою на Едуарда, той прийшов, як завжди, через дві години, в ризових чоботях і красивому піджаку, об який ще вчора витирали ноги.
— Ну шо, давай без прелюдій, — вніс конструктивну пропозицію Едуард, сіпаючи себе за штани.
— Може, хочете спочатку хочете випити? — тихо мовила Анастасія, підносячи банку.
— Ще б пак, хочу, я сьогодні лише п’ять літрів самогону випив! — вигукнув Едуард і приклався до банки. — Гм, дивний смак. На щось схоже, не зрозумію…
— Так смакує кохання, — радісно зітхнула Анастасія, розминаючи рота.
Раптом Едуард припинив пити, зігнувся, глипнув на банку і побіг у кущі.
— Куди ви, дядьку? Ви мене кидаєте, як і всі інші?
— Дура! — приглушено озвався з кущів Едуард. — Що ти мені дала? Це не самогон! Це — молоко з огірками!
«Молоко з огірками, — мрійливо подумала Анастасія. — Так ось ти яке, кохання».
