18.05.2016 12:13
Для дорослих (18+)18+
156 views
Rating 5 | 4 users
 © Гаврищук Галина

Я з тим живу, що вбила свого тата двічі

Надіялась, що вже забула весь той жаль, допоки знову не з’явились сльози. Майже двадцять років минуло... Та воно болить і не вмирає. Мабуть, потрібно показати комусь сповідь мою...

Ні у минулому, ні зараз не ставила собі це у провину. Сприйняла, як таке, що трапилось і треба пережити. Та жаль мене не покидає. І туга...

Чому тоді мене це мучить? Може потрібно висновки якісь зробити?


Він випивав... Ми його любили і ненавиділи одночасно. Такий розумний, добрий і жертовний був тверезим... Так любив нас трьох і маму, і так мучив... Гордився нами і зневажав... Ми соромились. Шукали способи його лікування.

Я знайшла в газеті оголошення, купила таблетки від алкоголізму. Мама підсипала татові в їжу. Згодом піднявся тиск, почав блювати, ... інсульт. Він відійшов, бо було здоров’я вроджене. Тільки запинався, коли розмовляв. Більше тих таблеток не давали...

Мама захворіла на рак. Зробили операцію, через пів року хвороба повернулась...

Хату, як святі перебігли, – тато вже не пив. Та, мабуть ми замінили те терпіння на інше – на хворобу мами. Я не говорила татові про рецидив – боялася, щоб він не розхвилювався і не піднявся тиск. Якось вони почали сперечатись і мама розплакалась... О, як мені було її шкода! Я вже місяць давила перед татом сльози... І тут не втрималась, вивела його на вулицю, і розповіла... Він плакав, плакав, плакав... Знову інсульт... Ще один – третій... Викликали швидку. Приїхала через 6 годин!!!

Помер... Ми жили в провінційному містечку, половина з людей думали, що прийшли на похорони мами...

Чому я нікого не попросила відвезти тата в лікарню швидше, не чекаючи подачки від карети??? Де був розум мій?!!! Тоді не бачила цього варіанту...

Ми були не навчені просити про допомогу. Щоб не нав’язувати свої проблеми іншим... Це в нас сиділо черв’яком, обвитим навколо і всередині... Окремі наче, ніби з такту, чи ще з якоїсь мури...

Просити про допомогу треба в критичних ситуаціях, бо ми людство, тобто всі наші проблеми єдині... І ніхто б тоді мені не відмовив. Бо в нас всі люди відносились один до одного по сільському – тобто по божому... Моя помилка...

Як і та, що своїми руками я підірвала здоров’я такої дорогої мені людини з благих намірів, аби вилікувати, – довіряючи етикетці, по-дурному.

Як і та, що без підготовки, не шануючи татових нервів вилила на нього правду... Виходить, вбила тричі...

Одне, від чого мені трохи легше – я сказала йому, що люблю і не хочу, щоб він йшов...

Мама ще пів року ходила до його могили і плакала, плакала...

На другий день після похорон тато приснився мамі і сказав, що приїде за нею...

Зараз вони разом. Це ті самі половинки... Щасливі.


Мені їх буде бракувати завше, як і братам.

Молодший ще довго прикладав руку до губ бездиханного тіла мами, надіявся, що може це ще не все... Не думав, що ту хворобу не вилікувати вже... ЩЕ хоча би хвильку...




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.05.2016 05:30  Наталия Яценко-Мельник => © 

Боляче і страшно...

 18.05.2016 23:33  © ... => Олена Вишневська 

Дякую, Олено. Хотілося писати по-факту, а вийшло оголено... Куди ж подінеш ту любов, яка сумує... 

 18.05.2016 15:00  Олена Вишневська => © 

таке болюче, всі слова зайві.. і тугу Вашу неможливо не відчути і не зрозуміти, але Вашої вини тут немає, хоч Ви, мабуть, самі в це ніколи не повірите...
світла пам`ять Вашим батькам 

 18.05.2016 14:47  © ... => Каранда Галина 

Розумію, але сумую за ними.
Ми всі їх діти до останнього подиху, не дивлячись на кількість років... 

 18.05.2016 12:33  Каранда Галина => © 

вічна пам`ять... Ви не винні. 

Публікації автора Гаврищук Галина

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо