29.06.2017 11:35
Без обмежень
206 views
Rating 0 | 0 users
 © Арсеній Троян

Каструля-рок

- Так, завтра починаємо репетицію, — діловито повідомив Сан Санич якось у четвер.

Ну ми і почали. Щоправда, я не вмів грати на жодному інструменті. Але в нашій групі якраз бракувало барабанщика. «Нічого складного там немає, — запевнив мене Сан Санич, який жодного разу не грав на ударній установці. — Головне — тримати ритм».

І ми почали. Це був четвер, в Універ приїхав якийсь відомий письменник, другої пари — історії барокознавства та лічби поєдичної — не було, наші конспекти нікому не потрібні, тому ми з Димом ні світ ні зоря об 11 годині приїхали до Сан Санича на квартиру, яка відсьогодні стала репетиційною базою.

— Ну що проходьте… — як завжди, депресивно протягнув Сан Санич.

Судячи з його кислого виразу обличчя, він відучора уже почав вагатися, чи потрібна йому група, адже він і сам дає регулярні сольники для кота, та і якось ліньки і тд, і тп. Це помітив не лише я, бо Дим мало чи не з порога запропонував почати репетицію. «Правильно, — подумав я. — Що якщо передумає? Нафіга було в таку рань прокидатися?».

Сан Санич зітхнув, кивнув опущеною головою і пішов у свою кімнату за гітарою.

— А ти що, сам? — крикнув я йому наздогін.

— Так, мати на роботі, батько у відрядженні, — через хвилину відгукнувся Сан Санич, чимось грюкаючи. — Та де ж вона … Ви сідайте поки в залі, я десь гітару присунув.

— Добре, що хоч хтось з нас присуває, — чи то пожартував, чи на повному серйозі сказав Дим, вмощуючись на дивані і розчохлюючи свій інструмент, тобто гітару.

Доки Сан Санич вивчав усі не надто чисті кутки та інші цікаві місця своєї кімнати, ми не сумували. Дим з розумний виглядом водив п’ятірнею по грифу, імітуючи не дуже пристойний жест, і ржав, бо йому це здавалось смішним. Натомість я спочатку розглядав велике фото Хетфілда з «Металіки», яке стояло в серванті поряд з фотками маленького Сан Санича, а потім знайшов на кріслі кота, який мирно собі спав, спробував посадити його собі на коліна, але той зашипів і втік досипати в кімнату батьків.

Нарешті Сан Санич з’явився до нас зі своїм інструментом — радянською, темно-сірою електрогітарою.

— Ой, а це ж ти без інструмента… — запереживав про мене Сан Санич.

— Та я… та той, — почав я.

— Ні, ні, як домовлялись, — мовив Сан Санич. — Ти будеш у нас барабанщиком. Лише поки ми не маємо коштів на барабани. Я думаю, з часом …

— Так нехай каструлі візьме з кухні, — загиготів Дим.

Але Сан Санич не сміявся. Він дивно глипнув на Дима і пішов на кухню.

— Та я ж пожартував… — кинув йому навздогін Дим, але не завершив фразу, бо розреготався, як на концерті «Аншлагу».

Сан Санич повернувся в залу з двома, нещодавно помитими емалевими каструлями.

— Ну от, — ніяковів він, крутячи каструлі, з яких на старий килим капала вода. — Витерти трошки і…

Дим від реготу мало не впав з дивану. Я почухав голову:

— А якщо виступати, то теж з цим?

— Ні, — рішуче вимовив Сан Санич. — Це лише для репетицій. Запишемо кілька пісень, заробимо грошей, купимо нормальну барабанну установку. Я в нас вірю.

— Слухай, а нічого що я в очі не бачив жодних барабанних установок? — запитав я.

— Нічого, — там само рішуче відказав Сан Санич, тицяючи мені каструлі. — Ти, головне, слухай і намагайся потрапити в ритм.

Я зрозумів, що всі мої аргументи розсиплються перед раптовою рішучістю Сан Санича, як картковий будинок, і тому з покірністю взяв свої нові «інструменти». Каструлі були мокрі і холодні, і я почав витирати їх подолом футболки.

— Ну пофіг, каструлі так каструлі, — нарешті припинив ржати Дим.

Він і Сан Санич взяли гітари, я підніс руки над каструлями.

— Так, а що ми будемо грати? — запитав Дим.

— Ну… — протягнув Сан Санич. — Я не знаю… О, давайте оце…

І він зіграв кілька акордів боєм.

— Що це за пісня? — поцікавився Дим.

— Моя, — радісно сказав Сан Санич. — Вранці написав. Називається «Знищити і знайти».

— Ти й текст встиг накидати? Теж вранці? — почав глузувати Дим.

— Так, — не вловивши дотепу, відказав Сан Санич і Дим враз посерйознішав.

— А от вчора я написав оце, — увійшов у смак Сан Санич і зіграв щось схоже. — Називається «Правосуддя не для всіх».

— Круто, — захитав головою Дим. — Але я це вже десь чув. Як і назву попередньої пісні.

— Ну так, — невдоволено сказав Сан Санич, — це дуже точні кавери «Металіки», ну і що?

Решту години Сан Санич хвастався своїми музичними шедеврами, теревенив з Димом, той дрочив гриф, нарешті ми-таки почали щось грати, я стукав по каструлях, бризки з них розлітались у різні сторони, Дим ржав, Сан Санич теж, на шум з кімнати батьків вийшов розбуджений і невдоволений кіт, який, побачивши двох ідіотів з гітарами, що ржали, і одного, котрий несамовито гамселив по каструлях, на мить закляк, а потім дременув назад.

Одним словом, процес ішов. У п’ятницю наша майстерність раптово і якісно зросла, ми почали грати легкий блюз-рок, Сан Санич пробував лабати довгі соло, і наша група тоді називалась «Троє і каструлі». У суботу справи пішли краще. Ми грали рок-н-рол, Диму вдавалось мутити прикольні ритми і скакати з гітарою по кімнаті, і наш гурт мав назву «Каструлевий Елвіс». У неділю ми перейшли на неважкий тяж і створили ню-метал гурт під назвою «Парк Каструль»: гітара Сан Санича видавала депресивно-важкі звуки, Дим відпустив дреди, а я вдало прийшов на репетицію в «Адідасі». Понеділок виявився дійсно важким днем, адже ми стали дез-метал-гуртом «Каструля канібала». У вівторок грали блекуху в «Діти Брудної Каструлі», у середу нас відпустило і ми знизили градус до готики у своїй «Каструлі для вампіра». У середу їбашили дум-шансон, блять, з елементами класики і джазу, Сан Санич, як Даймбег, пускав слину на гриф, Дим в костюмі середньовічного монаха лупашив гітарою по телевізору, мої каструлі плювались іскрами і борщем, все летіло к єбеням, кров, матюки, голі цицьки, і лише Джеймс Хетфілд осудливо дивився на нас з-за скла серванту.

І от уже в четвер ми зібрали всі речі, гітари та каструлі і вирушили в аеропорт. Летимо грати на Rock am Ring. Днями на нас вийшов їхній орг — Отто-Шмотто ван дер Хуй — котрий запросив нас виступити на розігріві в Сліпкнот і Раммштайн. Ми, звісно, погодились. Прощавай, Універ, прощавай, кіт, прощавай, кончений гуртожиток, прощавайте, смердючі люди в метро. Ми тепер — зірки, ідіть всі в дупу, каструля-рок — рулз.


Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Арсеній Троян

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо