Диво-дивне
1.Прокинулась якось в хорошому-прехорошому настрої… Бо сон був дивний. Так, наче Україна не глибокострдаждальна, а високо розвинута у нас. І життя в ній безтурботне.
Почалось все з нової президентші. Нової, − бо зненацька десь взялася, не з політиків. А як потрапила на трон? Та, випадково. Усі вибирали того, хто не мав шансів ( як колись давно обрали Папу). І стала вона господарювати, бо любила хату чисту, та й обіди смачні…
Вирішила Любця з прибирання почати. Бо де ж ладу в країні бути, коли нечиста вона? Поля й ліси загажені. Топилася в смітті Украйна люба. А нємци-то з відходів грошики рахують, а в нас не пробитися було нікому з бажаючих відходи переробляти. Все хабарів колишні вимагали, чи просто ку-ку в їхніх головах було. І ще проблема була в головах самих українців. Не бажали вони гаяти свій час на сортування сміття. Це ж треба було змінити звичку – викидати послід свій у різні відеречка… А це мислити тяжко. Напрягатись. Та й не я один. Не виходило їм про загальне турбуватись. З хати би винести, і в річку, кудись занесе…Особливо перед Великоднем! Бачили б ви ті затравлені потічки та річеньки, ті лісочки наші, які плакали.
Так і гнила б Україна, якби не Любця. А прийшла їй ідея чудна. Поставила вона біля кожного смітника по даїшніку з палочкою звичною для устрашенія. В народу нашого як було? Інстинкт збереження грошей своїх прокидався, коли бачили полосату. І тремтіти починали. Та й змогли вони сміття сортувати. Аби страху не стало.
А даїшники гордими стали. Нарешті вони порядок наводили реальний і слугували країні своїй чесно. Правда, деякі і тут підкрадали, − то пляшки якісь, то макулатуру. Також інстинкт за день не виведеш. Треба було Любці подбати ще й про наглядачів за ними. Це вже після реформи прокуратури…
Мало-по-малу, виросли в кожному пункті населеному заводи переробні. Грошей прибуло в казну небачено. Місця робочі з’явились. Повітря стало чисте і вода. Хвороби всякі алергічні в дітей зникли.
Тепер задумалася Любця про обіди…