15.09.2017 12:31
18+
273 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Саня Малаш

АнтиСНІД

До Дня вчителя та просто так

Усе, що мені про нього було відомо – це його нік Юпітер, і що він у жодному разі не хоче розголосу, бо одружений, а жінка його вагітна. Познайомилися, як більшість людей, у чаті. Я шукала партнера для участі в акції «Пригода однієї ночі», яку фінансувала одна заможна й ідейна борчиня проти ВІЛ/СНІДу. Юпітер надіслав фотку – і я погодилась.

Домовлялися довго. Усе, що потрібно зараз йому – секс із пласким животом (бо на дружину в цьому плані годі сподіватися). Ну, й щоб ніхто не знав, ще раз повторив мені він, сіючи благальними смайлами у приваті.

- Я подумаю, - відписала йому, - бо це ж акція, фотки будуть. Може, якщо організатори дозволять тобі фотографуватися в бафі…

Ну, от. Йому кортить випустити пару, поки жінка слабує. А мені потрібні світлини з акції, які потім опублікую на сайті нашої школи. Бо лише після цього мені дозволять викладати предмет «Сімейні цінності» учням дев’ятого класу.  

Отже, ми з Юпітером розвіртуалилися в кафе, де купили з десяток різних напоїв, злили їх в один графин і гарненько почастувалися. Ну, а потім сіли в таксі та в супроводі знімальної групи поїхали до готелю. Мій партнер був у бурці… сорі – у бафі, з якого визирали здоровецькі, мов абрикоси, очі. Нам видали пачку презервативів, домашній тест на ВІЛ і дві футболки «Безпечний секс – це твій внесок у майбутнє».

І тут-таки почалися пригоди. Репортер аж мікрофон випустив з рук, коли під час реєстрації виявилося, що… в нас обох свиснули гаманці.

- Як ти міг недодивитися, - вибухнула я, - для чого ти собі такі здоровенні очі відростив, якщо вони не працюють?! Що в тебе ще бутафорське, га, скажи!

- До чого тут я! Це все ти! Захотілося ж тобі, чорт забирай, прелюдії в туалеті! Їдьмо тепер до тебе, а що робити?

- До мене?! До моїх трьох неповнолітніх сестер у комуналку, так? Давай вже краще до тебе.

- Молодець, дотепно. Я ще жити хочу. – Тут Юпітер сіпнувся й вихопив камеру в оператора: - Що ти знімаєш? Ми ще нічого не робимо, а ти знімаєш!

- Друзі в тебе, може, які є? – намагалася я виправити ситуацію, вибираючись із готелю на вулицю.

- Усі друзі в нас із дружиною спільні.

- Чорт. А в мене їх узагалі нема. Як бути?

- Як, як. – Знервовано глипнув на годинник: – Часу обмаль. Ще ж тест на ВІЛ треба зробити – до й після. Давай у під’їзді десь.

- Ага, там, де бомжі ночували. Дружина буде рада. В мене інша ідея, слухай. Це можна зробити в моїй школі, я маю ключі від класу. Заодно й школу прославимо, що, мовляв, надала приміщення для флешмобу.

- Люблю жінок, які самі все вирішують, – похвалив мене Юпітер і болісно зітхнув: – Це не про мою, на жаль. Сіла на шию, ноги звісила. І думає, що все життя так буде.

Ми йшли до школи. Під ногами стогнав сніг. Термометр на електронному табло якогось банку показував мінус двадцять один.

- Слухай, – завела я розмову. – Це не моє діло, звісно… але дуже кортить знати… так, суто на майбутнє… для уроків, які вестиму у дев’ятих класах.

Співучасник «Пригод» зупинився, абрикоси втупилися в мене.

- Ну?

- От ти одружений… Ти скоро станеш батьком… І що – так страшенно хочеться сексу з незнайомою тьолкою? Не ображайся, але я в це не вірю.

- Я ж в анкеті…

- Пам’ятаю я твою анкету… Думала, ти кпиш. Ти ж кпиш, правда?

- Чого раптом? – чорний баф поперемінно надимався та здувався.

- Ну, а що? Так, посміятися, в фейсбуці лайки зібрати…

- Посміятися?! – викрикнув Юпітер. – Це – весело, по-твоєму?!

Із цими словами він штовхнув мене в сніг, гепнувся зверху й заходився розстібати мою дублянку.

- Ей, ти що робиш?!

- Те, по що прийшов, – пояснив, натиснувши мені на плечі так, що мою голову засипало снігом.

- Зажди! – крикнула я, і порція холодного та колючого миттю опинилася в мене в роті. – Це не за правилами! Спочатку тест!

- Та чхав я на твій тест! – лютував Юпітер. – Мені на біса не треба твої пригоди! Я просто собі хотів чпокнутися раз, поки вдома не дають.

Дідько, я вам зараз тут заціпенію. Забери руки, ти, збоченцю, на мене вдома чекають батьки й сестри… Ну, й прекрасний принц на білому коні, якщо такий існує… Але Юпітер, вдавивши мої ноги власними колінами в замет, уже намагався закоцюблими пальцями виколупати ґудзик із петлі своїх джинсів. Чорт. У мене болять кінцівки. І щелепи не розмикаються. Повітря бракне… І…

- Зніміть із нього баф! – гукнула я до преси, доки ще могла дихати.

Це розхолодило мого знайомого. Підвівся і, захищаючи однією рукою своє закутане обличчя, іншу подав мені, аби я вибралася з кучугури.

- Ти дурне, тут мінус двадцять, – нагадала я. – Примерзли б одне до одного – і жили б разом довго й щасливо, поки швидка допомога нас не розлучить. Тільки уяви – лежить твоя дружина, животик пестить, у якому твоя дитинка б’ється, аж тут дзвінок із лікарні: чоловік прилип на морозі причинним місцем до якоїсь панянки…

- Ти повчати мене прийшла чи сексом займатися? – знов закипів Юпітер. – Ти що – розумна?

- Так. – Цього разу я вирішила, що ніякої гордині в моєму «так» немає. – Ось напишу статтю: вчителька біології трагічно загинула у запеклій боротьбі з ВІЛ/СНІДом…

- Я пішов, - махнув рукою Юпітер. – Краще вже щось простіше собі знайти…

І він було відчалив, але я вхопила його за куртку:

- Тебе як звати?

- Гена.

- То, слухай, Гено. – Пара з рота була така густа, як цигарковий дим, хоч випрохуй у перехожого та затягуйся, для образу. – Невже тебе наша зустріч так нічого й не навчила? Наприклад, що, якщо ти зараз знайдеш собі щось простіше, то це «простіше» буде чимось заражене?

- А ти не поділишся зі мною презервативами?

- Поділюся. – Я дістала з пачки шість, вручила Гені. – Тільки з солідарності, бо мені дружини твоєї шкода.

Юпітер, стенувши плечима, поклав засоби захисту собі до кишені.

- Зніми баф, - попросила я. – Хочу на тебе глянути востаннє.

Гена відвернувся й рушив геть.

- Ти дуже гарний, - сказала я йому. – І дитя в вас буде таким гарним, як ти. Дай я тебе обніму. До біса цю акцію.

Юпітер зупинився. Я підійшла до нього, пригорнула і, приспустивши баф, упилася йому в губи. Гена щось замукав, але мукав він недовго: при вправному затисканні сонної артерії організм вимикається, а слідів не лишається. Юпітер упав в сніг долілиць.

- Утратив свідомість від дикої пристрасті, - пояснила я на камеру. – То що, пофоткаєте мене в школі? Цей парубок сказав, що не хоче світитися, то можна без нього.

- Дарма. В нього обличчя закрите, - зауважив фотограф.

- Його очі виказують. Дружина одразу впізнає.

І ми почимчикували до кабінету біології, де до світання тривала фотосесія. Вчителька без комплексів палко цілувалася зі скелетом, надягала футболку «Безпечний секс – то твій внесок у майбутнє» на опудало пугача. Потім іграшковий голуб сидів у мене на плечі з презервативом у дзьобі.

- А коли ж до діла? – нервувався оператор. – Уже шоста ранку.

- Так він передумав, - махнула я рукою. – Слабак, а не мужчина. Який з нього батько буде…

А в цей час дружина, в якої почалися перейми, даремно видзвонювала Гену. Бо мінус двадцять, бо сонна артерія, бо зомлів від дикої пристрасті…


Вимкнувши проектор, я обернулася до класу. Дев’ятий «А» застиг, мов зачарований. А тоді вибухнув оплесками…

Документальний фільм про пригоди однієї ночі, плюс моя коротенька розповідь про те, що відбувалося за кадром.

- Ніно Вікторівно, то він що – так закохався у вас, що втратив свідомість, коли ви його цілували? – прошепотіла відмінниця з першої парти.

- Ні, Оксанко, – пояснила я, – просто в нього був дуже сильний стрес. Коли ти піклуєшся про когось, забуваючи про себе, то організм виснажується. У нього дружина була вагітна. Це значить – дев’ять місяців він гарував, аби все забезпечити до пологів. І йому б, замість шукати пригод, слід було просто виспатись. От і впав від перевтоми.

У дев’ятому «Б» учні дивляться на світ більш прозаїчно.

- Було б із ним переспати в кучугурі, – розмірковував уголос Арсен, – тоді б жінка дізналася, який він козел, і прогнала його.

- Добрий ти... В неї почалися пологи. Вона від такого шоку могла дитину втратити або й сама загинути.

І в мене біжать скронями сльози. Від того, що Оксана вірить у справжнє кохання, яке може запаморочити голову, і від того, що Арсен таки вважає, що Юпітер – козел… Ось воно, нове покоління. Вони все розуміють правильно. Поки що. Так би й надалі…

- А ви не спілкувалися більше в чаті? – поцікавилася інша учениця, вже десятикласниця.

На мить мене кинуло в холод, потім відпустило.

- Думаю, йому зараз не до чату.

Сімейні цінності – предмет дуже непростий. Одним словом помилишся – і вже ніби як відповідальна за всі хиби своїх учнів. Хоч насправді – хто там слухає ті лекції. Всі в цей час листуються в контакті чи в фейсбуці й наступають на такі граблі, до яких я б ніколи не додумалася. 

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 16.09.2017 09:13  Каранда Галина => © 

нда...