 |
| 50 views |
 | | | | |
| Rating 5 | 2 users | ||||
Збитки
Завжди співчувала тим, кого спіткала чорна смуга невдач. Знаєте, як ото кажуть: життя – це зебра, то біла смуга, то чорна. А дехто додає, що головне при цьому – йти впоперек, а не вздовж чорної. Так от, схоже, я таки попхалася вздовж…
Все почалося з того дощового вечора, коли я розбила свою улюблену Люмію. Відколи я не можу бігати в лісі і змушена вибирати маршрути на масиві, доводиться активно використовувати музику як заохочувальний інструмент. Тому зазвичай я бігаю в навушниках і з телефоном, на якому зберігаються гігабайти моїх музичних вподобань, зокрема й спеціально створена підбірка для бігу. Того разу я вибрала пробіжку до Биківні, повз Бліц-інформ і далі, алеєю до села. Це зручний освітлений шлях з майже не покоцаним тротуаром, і я часто його використовую.
Але той вечір став фатальним. Мало того, що алею розрили, бо десь там прорвало водогін, а в кількох ліхтарях перегоріли лампи, так я ще й умудрилася в темряві зі всього маху вклепатися в ту розриту канаву, повну води. Вибравшись, таки побігла далі, чвакаючи мокрими кросівками. І вже на повороті до села, набравши нарешті бажану швидкість, якось невдало махнула рукою й зачепила шнурок від навушників. Телефон, випавши з кишені, красиво пролетів у мене перед носом і хряснувся об мокрий асфальт, розпавшись на кілька шматків.
Зібравши напомацки нещасну Люмію, я зрозуміла, що вона безнадійно зіпсована, бо екран навіть не відповідає на доторки. Наступного дня довелося купувати новий телефон. Думаєте, що на цьому все скінчилося? Аякже!
Черговий дощовий вечір. Знову пробіжка. Цього разу, навчена гірким досвідом, одягаю спортивну куртку свого коханого, кишені в якій застібаються на блискавку. Щоб надійно, щоб вже нічого нікуди не випало! Отож біжу, насолоджуючись ритмом і якісною акустикою нового телефона. Аж раптом – фрррр! Перед очима знову красиво пролітає мій телефон і приземляється на купу мокрого листя. Блискавка на кишені не витримала потужного натиску нового великого смарта, розстібнулася і випустила його на волю. Цього разу пристрій не розбився, але серце в мене ледве не стало…
Аж тут позаду голос:
– Що це ти робиш? І чого це на тобі моя куртка?..
Я повертаюся і завмираю від несподіванки: це ж треба так спалитися! Коханий повертався додому від метро і зловив мене, що називається, на гарячому: у взятому без дозволу одязі й з уже пошкрябаним новим телефоном. От що таке не щастить! Словом, суцільні збитки – і матеріальні, і моральні.
Вчора на пробіжку я вийшла зі стареньким мп3-плеєром – від гріха подалі…
Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:
Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Головне - зберігати спокій / Мініатюра | Дарія Китайгородська». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Мої 1245 / Мініатюра | Дарія Китайгородська».
