25.06.2018 23:15
Без обмежень
125 views
Rating 5 | 2 users
 © Вікторія Куценко

Пожиттєво

А всередині мовчки, валунами билося скло.

І тихо щеміло:"Пройшло..."

А сольоні сльози кропили мій новий манікюр.

Ти вмів малювати мою посмішку.

Як від кутюр.

А мої очі дивились на цей вже чужий мегаполіс.

Жінки йшли з квітами.

Трояндами.Пролісками.

А мій голос застряг десь в районі діафрагми.

Я серце так і не скувала.

Кожного разу брехня собі, що розлюбила.

Власноручно виривала свої крила.

Ті, подаровані тобою.

Я тебе так, мабуть, і не відпустила...

А я прийду до тебе білою імлою.

Тебе ніхто не берегтиме так, як я.

І на нашу зустріч я б знову прийшла... 


Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.06.2018 08:51  Тетяна Ільніцька => © 

Дуже щирий твір вийшов, Вікторіє, міський і водночас дівочий)) 

 26.06.2018 00:20  Лора Вчерашнюк => © 

Сподобалось - дуже щиро!!!! дякую))) 

Публікації автора Вікторія Куценко

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо