 |
| 103 views |
 | | | | |
| Rating 5 | 2 users | ||||
Пожиттєво
А всередині мовчки, валунами билося скло.
І тихо щеміло:"Пройшло..."
А сольоні сльози кропили мій новий манікюр.
Ти вмів малювати мою посмішку.
Як від кутюр.
А мої очі дивились на цей вже чужий мегаполіс.
Жінки йшли з квітами.
Трояндами.Пролісками.
А мій голос застряг десь в районі діафрагми.
Я серце так і не скувала.
Кожного разу брехня собі, що розлюбила.
Власноручно виривала свої крила.
Ті, подаровані тобою.
Я тебе так, мабуть, і не відпустила...
А я прийду до тебе білою імлою.
Тебе ніхто не берегтиме так, як я.
І на нашу зустріч я б знову прийшла...
Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:
Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Мій / Любовний вірш | Вікторія Куценко». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «А в нас на фоні Париж... / Любовний вірш | Вікторія Куценко».
