27.02.2019 23:45
Без обмежень
80 views
Rating 5 | 3 users
 © Роман-Мтт

Березень-кінолог

Пес спокійно сидів. Я спостерігав. З нього йшов дим: з холки, вух, хребта, з-під хвоста, з черева, з лап – з нього валив лапатий золотий дим, швидко структурувався, закручувався у тугі коси, прямував в усі боки і звивався догори. Там коси пірнали у хмари чи скупчувалися під ними, повторюючи їх силует, ставали їх яскравою тінню, підсвічували їх і розфарбовували у теплі відтінки. Собака поводився спокійно, наче такий стан речей для нього був звичним, буденним. Він спокійно крутив і струшував головою, рухав вухами, іноді відкривав рота і висовував язика – в цей час з рота в нього теж виходив золотавий дим, структурувався, скручувався в косичку і плинув угору. От тоді мені подумалось, що з цим псом щось не так, не так, як має бути. Клуби блискучого газу – це не те, це геть не так має бути, цього не було в планах: ні в моїх, ні в планах собаки. Я не знаю, чого я так думав, але підозрював, що за нами ще хтось спостерігає.


Небо. Небо всотувало золотавий, закручений в коси дим. Воно робило сильний вдих, стуляло очі, натомість видихало свіже озоноване повітря. Я дивився і спостерігав за ним крізь проріхи у хмарах, запах озону насичував простір. З’явилося відчуття, що десь поруч щойно пролилася злива, а вітром принесло очищене від пилу повітря. Небо дихало, я спостерігав, з пса валив золотавий дим. Пес підвівся і глянув на мене, завиляв хвостом, декілька разів крутонув головою, наче запрошуючи йти за ним – йому було нудно. Небо вдихнуло. Пес настовбурчив вуха і завмер. Потім різко сіпнувся до мене, припав трохи на лапи і загавкав на мене. Я дивився на нього. Він заскавучав.


Високо в небі розрядилася блискавка. Вона вискочила з павутиння переплутаних косичок диму і прорізала простір між димом і ніздрями неба, що виднілися через проріхи у хмарах. Небо поморщилось і чихнуло. Хмари, що до цього мирно і спокійно тирлувалися, тепер перелякані розбіглися на всі боки і оголили небо. Золоті косички диму почали притягуватися одна до одної і скручуватися в єдиний клубок, який все більше займав простору. Собака підвівся з землі в радісно плигав довкола мене запрошуючи гратися. Він більше не димів – він знову був звичайним псом. Небо луснуло і ним пішли білі тріщини. Золота куля засяяла на все небо – від неї почали тягнутися тонкі золоті нитки, які зшивали небо до купи. Шрами швидко затягувалися, небо полегшено зітхало, на його тілі з’являлися дивні золоті візерунки.


Я дивився на реанімоване небо. Золоті нитки прошивали його ретельно, на місці шва розквітали великі рожеві язики, що опускалися, наче ескалатори до самої землі. Вони пересікалися, закручувалися, іноді заважали одне одному, штовхали одне одного і при цьому якось дивно скрипіли – цей скрип нагадував звук криги, що ламається. Рожевими язиками до землі збігали цуценята. Вони прямували до пса, він радісно виляв хвостом, грався з ними, весело плигав, вони нападали на нього, смішно гарчали і тявкали. Коли всі цуценята спустилися, то рожеві язики перетворилися на вапнякові колони. Пес ще раз поглянув на мене. Я дивився на небо, на пса і цуценят, на колони, на золотаву кулю у небі. Я гучно плеснув себе по нозі. Пес голосно гавкнув і побіг, цуценята вервечкою попрямували за ним.


Навколо було тепло. На колонах почали пробиватися бруньки, розкриватися, з них виростали гілочки, на яких розпускалося перше зелене листя. Я глянув услід зграї. Вона була далеко, але я встиг помітити, як з цуценят почав валити золотавий дим, структуруватися, заплітатися в тонкі косички, що прямували до неба. «Щось не так… Знову щось не так... Дим мав бути мідяно-золотавим, з рожевими й зеленими прожилками… Мабуть, занадто додав тепла» - подумав я і попрямував у іншій бік, щоб обійшовши пів-землі, зустріти на іншому її боці зграю моїх псів. Я йшов і думав: «А врешті-решт, що тут такого? І чистий золотий – теж гарний колір. Дуже гарний, до речі, і теплий. Хай буде!»


Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.02.2019 13:56  © ... => Тетяна Ільніцька 

Так, з грибів. 

 28.02.2019 09:24  Тетяна Ільніцька => © 

Напевно, Романе, історія про пса Баскервілів таки не вигадана або ж ми тепер знаємо, звідки візьмемо дешевий газ ;) 

Публікації автора Роман-Мтт

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо