Обручка
з рубрики / циклу «Сімейні оповіденьки»
- Ой, поглянь! - її палець вказував на вузеньку каблучку з невеликим діамантом. - Давай оцю візьмемо - вона дуже пасуватиме до весільної сукні.
- Гарна, - він удав, що розглядає перстень, хоча насправді дивився на цінник. - Дорого, проте. Може подивишся ще? Ось, наприклад. Нестандартна - дивись, який візерунок по колу. І ціна пристойна.
- Так, дійсно непогана, але мені дуже сподобалася ось ця, - вона знову вказала на каблучку з діамантом.
- Може подивишся інші варіанти? Нам ще весільний рушник придбати треба, листівки, те, се. Й до того ж, здається, суми такої у мене зараз немає, - він витягнув з кишені гроші. - Ось, поглянь.
Грошей, справді, вистачало тільки на каблучку з візерунком і на автобус.
- Шкода. У мене ніколи не було каблучки з діамантом, - в очах її повільно згасали ледве помітні проблиски надії...
В автобусі вона притулилася до нього, розглядала візерунок на придбаній каблучці й щось мугикала собі під носа.
- Добре, що ми взяли її. Тепер і на прокат авто, і на все інше вистачить, - він витягнув з іншої кишені складені вдвічі купюри.
- У тебе були гроші й ти їх мені пошкодував? - щире здивування й розчарування читалося в її погляді.
- Не розпочинай! Я ж думав про нас, - він розумів, що це відмовка, але іншої відповіді у нього не було.
Вона відсторонилася, відвернулася до вікна і за весь час, поки вони їхали, не промовила ані слова. Сльози текли по її щоках.
Він гладив їй руку, теж мовчав, подумки розмірковуючи, який текст краще виглядатиме на запрошеннях
.
До весілля залишалося два тижні...
м. Дніпро, 14 червня 2018 року
