05.04.2019 15:37
Без обмежень
28 views
Rating 5 | 3 users
 © Леонід Пекар

Розкажи мені казку

– Мамо, розкажи мені казку!

– Яку таку казку? Ти вже давно маєш спати, – озвалася мама.

– Казку перед сном. Ти обіцяла. Ти сама кажеш, що від казок краще розвивається уява.

– Добре. Буде тобі казка, – мама ніжно пригорнула своє чадо. – І про що тобі розповісти казку?

– Не про що, а про кого. Хочу казку про Першого Дракона.

– А не рано тобі про Першого Дракона?

– Ну будь-ласочка, – занило дитинча.

– Добре-добре, – погодилась мама. – Колись, дуже давно, коли на світі існувала лише темрява і каміння…

– І про Зірки. Хочу, щоб ти розповіла про Зірки.

– Закрий очі. Діткам треба відпочивати. Буде тобі про Зірки. Та от, було це коли в небі загорілися перші Зорі. І були вони так далеко одна від одної, і були такі самотні, бо навколо не було нічого, що не мали чим зайнятися. І тоді перші Зірки…

– А коли вже буде про Першого Дракона?

– Щойно ти закриєш очі.

– Вже.

– Що вже?

– Вже закрила. Розповідай.

Мама важко зітхнула:

– Як же з тобою важко, вогнику мій. То розповідати?

– Так!

– Тільки не перебивай. Добре? На чому ми зупинилися?

– Як завжди, на Зірках, – підказало дитя.

– Перші Зірки занурилися самі в себе… Не перебивай. Подумки занурилися, подумки. Тоді вони зрозуміли, що можуть мислити. І кожна зірка вважала, що вона одна в цілому світі. І жила самотньо… Ну добре, світили самотньо. А деякі Зірки дуже тужили від своєї самотності і від темряви, і порожнечі, що їх оточувала, тож захотіли…

– А ти раніше не розповідала про самотність. Ти казала, що вони вибухнули від старості.

– Цього разу буде так. І як гадаєш, чи лишиться, бодай у когось в світі, сил на старості вибухнути? Ото ж. … і ти обіцяла не перебивати. …тож захотіли наповнити собою, хоча б на одну коротку мить увесь світ і – вибухнули. І не просто спалахнули світлом, а розквітли величезними вогняними квітами. А, оскільки кожна Зірка могла мислити і через це була особистістю, то й квіти, якими вони вибухали, були неповторними. А коли інші Зірки побачили в далечині яскраві спалахи, то захотіли дізнатися, що там відбувається, бо завжди сподівалися, що вони не одні в темному небі. Що таке? Кажи вже.

– І тоді з’явився Перший Дракон.

– Ні, ще рано. Жодна Зірка не могла взяти і полетіти, куди їй заманеться, а дізнатися дуже хотілося. І стали вони кидати в бік спалахів, у кого що було під боком, хто камінь, хто лід, хто вогняні кулі.

– І комети?

– Хай будуть комети. Не всі з них були кометами, але… Тож відправилися блукачі у далеку путь. Дуже далеку. Довго летіли. А коли нарешті дісталися до величезних вогняних квітів, то зрозуміли, що є великий Всесвіт, є Зірки і їхні загиблі сестри, але самі небесні посланці не знають хто вони такі, і вирішили шукати таких же блукачів, як самі, щоб дізнатися від них, хто ж вони насправді. А один посланець, з великим вогняним хвостом, виявився дуже цікавим, і захотів побачити всі спалахи і відправився далі, до іншого спалаху. І літав він так довго і бачив стільки всього, що зрозумів, може бути ким захоче…

– І став Першим Драконом?

– Ні, став просто Драконом. Тобто, тоді навіть і слів таких не було, тож став тим, ким хотів бути, і по суті був.

– А коли став Драконом?

– Він ним і був. Тільки, щоб мандрувати від Зірки до Зірки, уявив собі крила, якими ловив зоряний вітер…

– Я хочу теж ловити зоряний вітер…, – не вгавало дитя.

– І я теж, моя манюня, – зітхнула мати. – А коли…

– А коли він зрозумів, як себе називати?

– А коли він зустрів інших блукачів, зрозумів – він Дракон. А інші блукачі вирішили, що вони теж Дракони. Так він став Першим Драконом.

– А чому саме він зрозумів, що він Дракон?

– Бо увібрав в себе мудрість всіх загиблих Зірок.

– Але ж Зірки не знали, хто він такий. І не могли йому розповісти, бо Драконів взагалі не існувало.

– Спи.

– Мамо! – закомизилося дитя.

– Все. Кінець казки. Спи.

– А далі.

– Перед наступним сном.

Малеча покрутилася на місці, згорнулася калачиком і закрила очі. Мама полегшено зітхнула, обгорнулася навколо маленької драконки, вкрила своїм крилом і теж закрила очі. З малечею стільки клопоту, але поки зовсім не стемніє, можна відпочити. Наступну казку нехай розповідає тато.

Луцьк Травень 2018



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Декаданс / Мініатюра | Леонід Пекар 18+».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 06.04.2019 17:02  © ... => Тетяна Чорновіл 

Дякую!

 06.04.2019 13:18  Тетяна Чорновіл => © 

Чудова казочка! По-драконячи тепла і затишна! 

Публікації автора Леонід Пекар

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо