21.04.2019 15:06
для всіх
223
    
  4 | 4  
 © Шепітко Олександр

Горобці в пилюці

з рубрики / циклу «Сімейні оповіденьки»

 - А йди-но сюди! - бабця покликала Сєню, котрий в одній сорочці гасав подвір'ям. - Підійди, кажу! 

Сєня наче й не почув окрику, знай лупцював лозиною свого коника, яким сьогодні слугувала вишнева гілка:

- Н-но! Скоріш біжи! І-го-го-го! 

- Я зараз тією лозиною!.. Чув, чи ні? - бабуся вдала, що встає, та сама лиш поправила спідницю й знову всілася на лавку. - Йому до школи завтра, а воно й досі на гілляці вибрикує! Залиш її - я кому кажу! Ось штанці тобі впорала, не йти ж до школи з голими сідницями - яка не є, а все ж одежина. Підійди вже, чуєш? Приміряй, поки нитка в голці - підправлю, якщо треба. 

Сєня підпер свого коня до хати, витер носа та взяв у бабусі грубі штани, змайстровані з домотканої доріжки, що ще вчора лежала в світлиці поверх скрині.

- А кишені? - відразу запитав хлопець, не знаючи, куди подіти руки.

- Нащо вони здалися, лиш зайва морока з ними! Сідниці прикриті - то й добре. Підв'яжи мотузку! О, нічогенько! Парубок, хоч куди! В школі вже не соромно буде поміж дітьми бігати. Тепер скидай - завтра одягнеш. Біля хати й без них погасаєш.

Сєня зняв обновку й знову осідлав свого коня. Щоб через мить погнати його на вулицю - туди, де пилюка, де курява з-під п'ят, як від справжнього рисака, де купаються в порохняві очманілі від спеки горобці. Щоб поганяти їх - бо, ич, розляглися на дорозі, наче ті пани!

 Вранці Сєня, поки мати з бабусею поралися надворі, взяв ножа й прорізав штани там, де мали бути кишені. Потому одягнув їх на голе тіло, зверху нап'яв чисту сорочку, яку ще з вечора приготувала бабуся, й разом з сусідським Іванком побігли до школи… 

 У класі його посадили разом із Сонькою, що жила через три хатини від їхньої. Вреднюча ж та Сонька була, до того ж не полюбляла Сєню. Та коли вже вчителька сказала, що вони сидітимуть за однією партою - то так воно і буде. Бо не посперечаєшся - в руках у Ганни Калінішни завжди була довга лінійка, якою вона за найменшу провину шмагала порушника по пальцях.

 Сьогодні хлопцеві вже перепало за те, що вертівся, коли розбирали приклад. Боляче це було, дуже боляче! 

- Сонь, а хочеш горобчика побачити? - тихенько спитав у сусідки Сєня, поки вчителька щось писала на дошці.

- Хочу. А де він у тебе?

- В кишені. Засунь руку - він там.

Соня, дійсно думаючи про маленьку пташину, зробила так, як порадив сусід.

- Ганна Калінішна! А Сєня дурниці робить! - вигукнула вона вже через мить, висмикуючи свою долоню із хлопчачих штанів.

- Руки на парту! - голос вчительки прогримів поряд із Сєнею. - Я що сказала?

Три рази опускалась лінійка - Сєня терпів. Бо якщо сховати руки, то можна отримати додаткову порцію ударів… 

Так пройшло чотири дні. Майже на кожному уроці лінійка знаходила свою ціль: то Сєня відповість не вірно - одразу ж удар; то задивиться на горобців за вікном - лінійка ляскає по вухах. 

На п'ятий день у хлопця увірвався терпець. Сєня, потираючи почервонілі пальці, наважився піти до директора.

- Я не буду навчатися в цьому класі! - голосно заявив ледь не з порога він. - Я хочу в другий! 

- Он як! - старенький Федір Панасович зняв окуляри, глянув  на хлопця. - Гаразд, але спочатку покажи-но мені річки Сирдар'ю і Амудар'ю? 

 Вдома дід Арехта вчив малого Сєню не тільки читати й рахувати, але й показував на мапі річки, моря, озера. Тож директорове завдання виявилось напрочуд легким.

- Добре! - директор знав про методи Ганни Калінішни. Він хоч і робив їй зауваження, але більше нікому було опікуватися дітьми, тому дії вчительки залишалися без наслідків. - Завтра підеш до другого класу… 

Отак Сєня відсидів у першому класі всього чотири дні.

Й коли його, вже дорослого, запитували про освіту, він відповідав: 

- Чотири класи, - потім на хвильку замовкав, усміхався й нарешті додавав, - але в першому лише чотири дні… 

І якщо придивитися, то в ту мить в його очах можна було розгледіти горобчиків, що купалися в пилюці, забуваючи про все на світі. 

Бо є дорога, є курява, а також сонце та небо. А що ще окрім цього потрібно для щастя!

 >



м, 11 січня 2017 року

Шепітко Олександр цікавиться

  • Шепітко ОлександрМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.04.2019 17:05  Каранда Галина => © 

Раніше все було простіше... і страшніше...