24.04.2019 20:28
Без обмежень
28 views
Rating 5 | 1 users
 © Шепітко Олександр

Мило

Сєні було чотирнадцять, коли розпочалася війна.

Їхнє село попало в зону окупації румунської армії. Самих румунів прибилося небагато, жили вони в центрі села, неподалік од церкви. Поряд у коморі, либонь, зберігали щось цінне, бо приставили туди вартового, який чомусь часто бігав до хати. Хвилин п`ять-десять його не було видно, потім виходив, витираючи губи та виписуючи ногами кренделі.

Одного разу Сєня з товаришами, вибравши момент коли вартовий залишив подвір`я, розібрали стріху позад комори і залізли всередину.

На долівці стояли ящики, деякі наполовину відкриті. Пальці намацали в одному набої до гвинтівок, в другому якісь бруски, схожі на мило.

“От мамка зрадіє”, - подумав Сєня.

Мила в домі вже давно не бачили, тож знахідка була як ніколи своєчасна. Кожен понапихав собі в пазухи брусків, пару жмень патронів. Прикривши абияк дірку в стрісі, хлопці побігли до долини.

Набої сховали в дуплі старої верби. Потім домовились зустрітись тут за+ годину та випробувати їх.

Вдома бабуся поралась біля плити, що під старою грушею.

- Бабцю, глянь, що я приніс!

- А що це? Мило? Де ж ти його взяв?

- Та з хлопцями знайшли. А є що поїсти?

- Поки що нічого, ось тільки воду в казані поставила, - відповіла бабуся. - А мило, це добре. Я якраз штани твої замочила.

- Бабцю, то я піду ще пограю з хлопцями? - запитав Сеня, виходячи з хати, та ховаючи кусень хліба під сорочку.

- То йди вже, - почувся бабусин голос із комори.

Під вербою його вже чекали:

- Ну, то що, куди підемо?

- Давайте під ліс, там є ярок, із села не видно, та й чути не буде.

Вже на місці розклали багаття, покидали туди кожен по жмені набоїв, потім сховалися за горбок, прислухаючись, чи ще не почало розриватися.

Саме в цей час дорогою попід лісом, із сусіднього села, поверталась група румунів на підводі, горланячи голосно якусь пісню.

Коли хлопці їх запримітили, було вже запізно щось робити - набої вже почали вибухати.

Після перших же пострілів, з вигуками: "Партизани! Партизани!", румуни позіскакували з підводи, зайняли кругову оборону й почали стріляти на всі боки.

Хлопці ж одразу ярком побігли до села.


А тим часом бабуся дістала старе дерев`яне корито, налила туди води, витягла з великої миски замочені штанці й почала їх намилювати бруском, який приніс онук.

- Що ж це за мило таке, - вигукнула вона через деякий час, - треш, треш, а воно йне думає піну давати.

Взяла та й спересердя вкинула брусок до плити, в якій вже горіли дрова. Сама ж з відром зібралася йти до долини по воду.

Тільки дійшла до хвіртки, а воно щось як бабахне поза спиною. Розвернулась, а плити наче й не було - лишень казан на груші висить, й листя з дерева опадає.

У селі хлопці розійшлись по своїх хатах, домовившись ні про що нікому не розповідати. Вдома Сеню вже чекали бабця з дядьком, який, почувши вибух, швидко пришкутильгав до садиби своєї тітки. Вислухавши її розповідь, зібрав все "мило", що залишилось, в торбину.

Незабаром й небіж з`явився. Спочатку віднікувався, але потім все ж таки розповів що та як. Після чого отримав від дядька добрячого запотиличника, наказ сидіти тихо вдома й на все відповідати, що нічого не знає.

- Бабцю, ти вже зварила повечеряти? - спитав Сеня, коли дядько пішов.

- Он, на груші твоя вечеря, - відповіла бабуся, пригортаючи онука до себе.

 

Румуни провели в селі облаву. Ніяких партизан звичайно не знайшли, але про всяк випадок відтоді їздили попід лісом озираючись і мовчки.



м. Дніпро 5 січня 2017 року



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Ніхто тебе не підірве! / Оповідання | Шепітко Олександр». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Горобці в пилюці / Оповідання | Шепітко Олександр».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 25.04.2019 20:19  © ... => Каранда Галина 

це одне з перших моїх - зараз би так вже не писав (перечитав - наче дитяче))
а в селі боїв майже не було - за 5 км були, через село снаряди перелітали, німці з бронепотяга ліс розстрілювали... так розповідають...
дякую)) 

 25.04.2019 20:12  Каранда Галина => © 

Хороше оповідання.
Добре, що було літо й баба варила їсти на плиті надворі (я ще пам`ятаю таку плиту, у бабусиної сестри була). Бо й хату б рознесло. Тут всі легко відбулися. Наслідки могли бути значно гіршими. Якісь у вас добрі румуни стояли... 

Публікації автора Шепітко Олександр

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо