27.05.2019 20:45
Без обмежень
16 views
Rating 0 | 0 users
 © Шепітко Олександр

Уламок іншого Всесвіту

Частина 4

4

- Ви ще не втомилися від моїх оповідок? 

- Я вже казала - вибір за вами. Мені однаково треба обсохнути - не їхати ж в такому вигляді додому.

- Я майже закінчив, - Василь всівся зручніше, прокашлявся, помовчав трохи, немов згадуючи щось і потім продовжив. - Сумував я недовго - втім, сумувати особливо було ні за чим, - до того ж літо почалося, спека, роботи багато. Але потім знову найшов

такий стан, не знаю як пояснити - не туга, не сум - смуток, чи що, захотілося тепла, ні, не тепла, чогось співзвучного зі своїм баченням світу - не знаю, як вірно висловитись. Отож, я знову зайшов на сайт знайомств - вже на третій...

- Чим же попередні вас не влаштовували? 

- Так виходило - я просто в пошук забивав "сайт знайомств", мені видавало купу

результатів, вибирав той, що подобається, а далі майже все знайоме. Тільки цього разу не став про себе багато розписувати, та й фото особливо не підбирав - кому треба, розпитає. Як кажуть - моє повз мене не пройде. 

- І як на цей раз, пощастило більше? 

- Думаю, що так. Переглянув спочатку анкети в своєму місті та околицях, але, як і раніше, нічого не підібрав. Заради цікавості заглянув на сторінки столичних жінок - я уникав перегляду кандидатур зі столиці, тому що вважав їх дуже вимогливими й розпещеними. Але тоді, знічев`я, зважився погортати і їх. Більшість, як я і припускав, 

високої думки про себе. Запам’яталася одна анкета - в графі "особливі побажання" жінка написала: "Забезпечена, гарна, комплексами не страждаю, шукаю такого ж, як і я, цікавого чоловіка. Альфонсів, сексуально стурбованих, а також осіб малозабезпечених, прохання не перейматися." 

- І чим же вона вам сподобалася?

- Напевно тим, що там жінка прямим текстом написала: якщо ти бідний - не лізь не в своє корито. 

- Все вірно написала - якщо у неї все, крім коханого чоловіка, є, то вона має право вимагати відповідності своєму статусові.

- Абсолютно вірно, але ж більшість декларує, що ні зовнішність, ні матеріальний стан не має значення, а тут знайшлася така, що говорить те, що думає. Ось це й сподобалося. 

- А ось ви б стали спілкуватися, і зв`язали б потім своє життя з людиною не з вашого кола? Наприклад, біднішою за вас, або дурнішою?

- З приводу дурнішої - скоріше ні, - що не кажіть, але мені з нею доведеться мало не щодня бачитися, то ж про що можна говорити, якщо ми різні. Втім, це в теорії так, а на практиці не знаю, як би поводився. 

- А коли кандидатка бідніша від вас? 

- Тут простіше - я теж починав з нуля й для мене це не показник, - руки, ноги, голова є, - решту заробимо. Головне, щоб людина була хороша.

- Припустімо, у неї матеріальний стан, кращий, ніж у вас - як тоді? 

- Ви неначе анкету читаєте.- Василь посміхнувся. - Знаєте, тут важче - бути альфонсом, утриманцем, я не звик, тому комплекс неповноцінності докучатиме й можливо у нас нічого не вийде. Але, знову ж таки, все залежить від того, яка людина зустрінеться - може вона буде мудрішою і ситуація вирішиться без особливих проблем. Але чому це вас так цікавить?

- Не знаю. Захотілося спитати. Може професійне?- злукавила я. - Та ви продовжуйте.

- Отже, гортаючи анкети столичних жінок, примітив одну, що виділялась із загального ряду. 

- Зауважте, я вже не питаю, під яким сузір`ям вона народилася. 

- І даремно - тому що вона була Левом. 

- Оу! У вас прогрес - ви зійшли з потоптаної доріжки. 

- Сарказм зарахований - зійшов, та не зовсім, Лев - теж вогняний знак, що не суперечить моїм критеріям пошуку. Просто раніше уникав їх, вважаючи надто зарозумілими, самозакоханими, тими, що вічно прагнуть похвали. Якщо Овен і Стрілець - прямолінійні, відкриті, то у Лева невідомо, що в голові, точніше відомо - він сам. 

- Ви такі категоричні - не можна всіх рівняти строго по кальці, - все набагато складніше, і не тільки дата народження визначає характер людини, важливе також виховання, середовище, в якому людина виросла й живе; та мало, що ще може вплинути.

- Але погодьтеся, загальні риси для кожної групи все-таки є - не казкарі ж придумали цю градацію, - ця система перевірена віками. Так, відхилення можливі, але в цілому ми підлягаємо класифікації, і астрологія не найгірший варіант. 

- Все, здаюся, вас не переконаєш, та й підкована я в цьому питанні набагато гірше. Краще продовжуйте про вашого Лева. 

- Вибачте, є у мене така слабкість - якщо тема зачепила, сперечатися до безпам`ятства. Та й себе я не вважаю знавцем у цьому питанні - моя слабкість в тому, що знання черпаю не в повному обсязі, а потроху і тільки ті, що мені цікаві. 

- Я зрозуміла - не будьте занудою. 

- Все, перестав, - Василь замовк. - Я не можу пояснити, чим вона мене привабила: обличчя не видно - воно майже все було сховане за великим букетом, - очей, відповідно, теж не розгледіти. До речі, очі можуть розповісти про людину набагато

більше будь-якої анкети, тому мені так подобається їх розглядати. Що ще сказати -

напевно все-таки зачепив фон, на якому було зроблено світлину, - приватні будинки, городи, сад. І анкета нестандартна - проста, не така, як у всіх. От я й вирішив прокоментувати її, анкету, тобто. Через годину прийшла відповідь. Слово по слову, 

проговорили до третьої години ночі. І не таким вже зарозумілим виявився цей Лев - начебто доросла тітка, а дитинство в сідницях грає, як і в мене - це я вже потім зрозумів, коли розбирався, чим вона мене зачарувала. Я теж в душі дитина, шукаю пригод, щось нове. Просто життя змусило мене надіти личину зразкового сім`янина і

законослухняного громадянина - насправді я авантюрист, який любить домашній затишок. Вона, на перший погляд, була більше авантюристом, хоча, за її словами, роль зразкової дружини та мами теж виконувала непогано. До того ж, в столиці їй доводиться тільки працювати; насправді вона живе в далекому передмісті - їхати години дві автобусом.

- А ким ця жінка працювала? 

- Працює. Нянею, в сім`ї якогось кефіро-молочного магната, точно не знаю, не розпитував.

- Ви до неї теж їздили? 

- Так. Але там все відбувалося стрімко - після недовгого листування та кількагодинного спілкування телефоном, я зважився на поїздку. Хотів зустрітися в столиці, посидіти в кафе, потім зняти номер в готелі, чи купити зворотній квиток - в залежності від того, як пройде зустріч. Вона ж раптом запропонувала поїхати до неї додому: дітей, каже, відправлю до бабусі (от тільки не знаю, до реальної, чи віртуальної?), будиночок повністю наш, природа, свіже повітря і все, що до цього додається. 

Я уявила чергову версію жінки з ножичком. 

- Що ви усміхається? Так, було. Так, я вже трохи досвідченіший, але все одно перед цим перепитав, чи хоче вона. Що ви хитаєте головою? А що я повинен був без дозволу, силою взяти? 

- Василю, ви ж бачите - я мовчу. Я просто слухаю. Чи вам так цікаво знати мою думку? 

- Не знаю. Може й цікаво, але я можу її передбачити - грамоті навчений, книжки, статті різні читав і в теорії трошки розбираюся. 

- Який грамоті ви навчені? Про яку теорії ви говорите? Ви знаєте, про що думають жінки, чого вони хочуть? 

- Якщо чесно, я боюся з вами затівати суперечку на цю тему. У вас певні переваги - ви жінка й вам легше будувати висновки про те, що вариться в жіночих мізках. Мені залишається тільки здогадуватися й покладатися на думки інших. Але я зараз про інше: навіть якби я знав, чого ви хочете, однаково психологічний бар`єр заважав би мені відразу втілювати ваші бажання в життя. Щось завжди буває вперше й мені, наприклад, легше щось не зробити, ніж зробити не так. 

- Знаєте, Василю, ваша біда в тому, що ви дуже багато розмірковуєте - іноді краще

робити, не замислюючись, а вже потім аналізувати те, що, та як ви зробили.

Уже закінчуючи фразу, я згадала про свій курортний роман і слова, звернені до чоловіка, що сидів навпроти, здалися мені лицемірними та нещирими. 

- Може ви до такого звикли, але у мене подібного досвіду немає. Тому й перепитав її. Можливо вона не хотіла здаватися розпусною, а можливо була впевнена, що перший крок повинен робити чоловік, тому мені відповіла розмито, мовляв, як сам захочеш. Підійшов ззаду, обійняв...

Василь замовк. Стиснувши губи, дивився у вікно й близько хвилини нічого не говорив. Я креслила візерунки в нотатнику, намагалася не дивитися в його бік і чекала, чим закінчиться мовчання. 

- Неправильно все це, - нарешті видавив із себе Василь.- Негарно. 

- Що негарно? 

- Все. Мене дружина одного разу, як кошеня, що напаскудило, тицьнула носом у те, що я зробив. 

- Куди тицьнула? 

- Вона мала рацію - на всі двісті відсотків, - але я висновків не зробив. 

- Ви можете не говорити загадками? У чому мала рацію ваша дружина?

- Якщо гарненько подумати, то у всьому. І майже завжди. 

Я вже зрозуміла, що його підганяти й перебивати не слід, тому замовкла, сподіваючись почути незабаром відповіді на свої питання. 

- От скажіть, у вас, жінок, заведено обговорювати своє інтимне життя з подругами, вихвалятися вдалими, чи невдалими сексуальними зв`язками? 

Я думала, що Василь уже використовував весь свій арсенал каверзних запитань, але схоже їх у нього бездонний колодязь - тільки встигай діставати й випліскувати на співрозмовника. 

- Втім, можете не відповідати, - продовжив Василь. - На роботі у нас чоловіки люблять обговорювати свої амурні подвиги, іноді з пікантними подробицями. Якось я не стерпів, теж вирішив похизуватися - виклав щось із сімейного життя, а вдома розповів про це дружині. Знаєте, мені не часто бувало так соромно, як тоді, після слів дружини, що постільні справи стосуються тільки нас двох, що стороннім зовсім необов`язково знати про них, що я поступив бридко й не по-чоловічому.

Ось і зараз, мені б хотілося поділитися враженнями про ту ніч у невеликому будиночку на березі тихої річки, але згадую обіцянку, яку дав дуже давно самому собі - ніколи нікому не розповідати про інтимне життя, крім тих, кого це стосується. Так, я розумію, що ви лікар, що ви будете зберігати нашу розмову в таємниці, але однаково - розкритися повністю перед вами в цьому питанні було б неправильно, - я поки не готовий до цього, тому обмежуся коротким: "Було." Додам може, що...- він зробив паузу. - Втім, ні, не буду. 

Сивий Василь не надто схожий на білу ворону зовні, але, на мій погляд, внутрішньо таким був. Цікаво, мій чоловік з друзями теж обговорює мене в ліжку? А я? Чи готова я говорити з подругою про своє інтимне життя? Курортний роман не береться до уваги. Хоча, якщо він не рахується, то що тоді можна, а що ні? 

- Я зрозуміла, що у вас все не на жарт. До якогось висновку ви вже прийшли, чи

знову продовжували пошуки? 

- Ні, з пошуками зав`язав. Не знаю чому, але для себе вирішив, що знайшов. Головне - вона добра. Так, легко ображається, по-дитячому наївна - не у всьому, і не завжди, але є таке в ній. Уваги вимагає надміру: я вважаю, що у кожного має бути свій особистий простір, час побути наодинці, а їй треба, щоб цілий день з нею спілкувалися, робили їй компліменти. 

- Може вашому Леву бракує всього цього - що ж тут поганого? 

- Я ж не проти, я розумію, але сам не звик до такого. Так, дружина мені теж дорікала, що іноді зі мною поговорити нема про що, плакала, йшла в іншу кімнату й весь вечір балакала з подругами телефоном. Я боюся - ні, я знаю, - що й тут буде так само: замість розмов піду в сад, буду працювати, щоб ввечері поспілкуватися трохи в ліжку й спати. А їй не вистачатиме слів, дотиків, поглядів і в один прекрасний момент вона не витримає, все вискаже мені. Я промовчу, бо її слова будуть правдою, може деякий час буду їй потурати, а потім все по новій. Вона добра - так, зі своїми тарганами в голові, але вони подобаються мені, я навіть переробляти їх не буду. 

- А як же суспільство? Не будете ж весь час відлюдьками жити. 

- Якщо раніше я б хвилювався з цього приводу, то зараз намагаюся довіритися

ситуації - куди винесе, так і буде. І з родичами знайомити не поспішаю - їм не догодиш, але жити мені, так що потім просто поставлю перед фактом. Якщо будуть претензії, значить обмежу з ними контакти. 

- Ви що, зробили їй пропозицію? 

- Так. Не пам`ятаю - на другу, чи третю нашу зустріч. 

- Ого. Там за два роки не наважилися, а тут... 

- Не знаю, можливо це була спроба втечі від самого себе, але останній рік ні власний будинок, ні сад мене не радували. Мені треба щось міняти у своєму житті. Я морально вже готовий був переїхати до неї, в передмістя... 

- А як же син, невістка, онук, чи онучка - не знаю, хто там у вас. 

- Онука, - Василь посміхнувся.- Дружина дуже хотіла дівчинку, але не судилося. Вона була б рада такій крихітці. А діти? Я по собі суджу: про батьків думав не дуже часто, особливо після одруження, і по своєму радий, що жив окремо від них. Напевно син теж зі своєю дружиною мріють жити окремо, щоб самим хазяйнувати у власному будинку. Я намагаюся не втручатися в їхні справи - копаюся в саду, на подвір`ї, до хати заходжу тільки поїсти й поспати. Я не хочу, щоб вони з`їжджали - навіщо мені одному така хата, - тому серйозно розглядав варіант свого переїзду...

- Ви так і не сказали, що Лев відповів на вашу пропозицію?

- Начебто зраділа, погодилася.

- Начебто? Чому начебто? 

- Не знаю. На вигляд була рада, але офіційно оформляти відносини не поспішає. Каже, що їй вистачило попереднього сімейного досвіду й тепер вона боїться знову помилитися. Як людина, як жінка вона мені подобається, я навіть перед цим в коханні зізнався їй. 

Я здивовано підняла брови.

- Так, зізнався. Нелегко було зважитися на такий крок, але я зрозумів, що інакше вона не погодиться. 

- Ви хочете сказати, що цими словами підкуповували її? А насправді кохання було? Тобто є? 

- Не треба сіяти в мені сумніви, - Василь спробував гризти нігті, але помітивши мій погляд, відвів пальці від рота. - Зазвичай я в таких випадках запитую, що таке кохання, але зараз не буду. Все одно ви не знаєте. 

- Як це не знаю? Кохання, це ...- я задумалася. 

- Не перевантажуйте свої мізки. Навіть, якщо - на ваш погляд, - ви дасте вичерпну відповідь, малоймовірно, що вона мене задовольнить. Можу сказати тільки, що коли вона поруч, це іноді дратує, бо бува хочеться побути на самоті, чи попрацювати, а вона, як кицька, що треться об ноги - уваги вимагає; але коли її немає поряд, то всі, чи майже всі думки крутяться навколо неї і не вистачає її присутності. Ось і вирішуйте - любов це, чи ні. 

Я дивилася у вікно, намагаючись розібратися в почуттях до власного чоловіка, уявляючи, що він відчуває до мене. І чи можна було назвати наші відносини коханням? Так, він веселий, чуйний, ніжний; завжди готовий задовольнити будь-яку мою примху. Але чому тоді стався той курортний випадок? В чому причина? Хто винен - я, чи він, коли відпускав мене одну на море, аргументуючи неможливість поїхати самому потребою заробляти гроші? Але ж міг би на декілька днів відкласти справи, керувати підлеглими дистанційно...

Раніше не замислювалася над цим, вважала все ідеальним, не вартим того, щоб копирсатися, роздивлятися все під мікроскопом, але монолог чоловіка, що сидів переді мною, неначе підштовхував до цього. Найгірше те, що я не знала - дякувати йому за це, чи проклинати?

- І все-таки я не розумію: ви кажете, що знайшли те, що шукали; у вас люблячі діти, внучка, напевно улюблена робота, - побачивши усмішку на обличчі співрозмовника, 

перепитала. - Щось не так? 

- Та ні, майже все так, продовжуйте. 

- Отже, все начебто є - чому ж ваше життя втратило сенс? Виховуйте онуків, радійте світанкам, вирушайте подивитися світ... Та мало що можна ще придумати? 

- Як у вас все просто. Почнемо з того, що по роботі їй довелося виїхати в іншу країну. Вона й мене кликала туди з собою. Але інша мова, моє працевлаштування створюють проблему, яку я поки не можу вирішити. Припустімо, мову можна вивчити - важко буде, але теоретично можливо. А ось з роботою... Я не звик сидіти у когось на шиї, для мене це неприйнятно. А їй не хочеться втрачати таку роботу, та й клімат новий подобається більше, ніж наш, прохолодно-дощовий. Ось тому все й завмерло. До мене переїжджати не хоче, боїться конфліктів з невісткою (а таке можливо, я знаю!), за будинком нудьгує, але й втрачати тепле місце не бажає. Ось так і живемо: бачимося раз на два-три місяці, телефонуємо один одному й чекаємо, що воно якось все саме владнається. Вона часто запитує, чи сумую я? А що їй відповісти? Що сумую, але водночас все більше звикаю жити самотнім; працюю, вечеряю, граю з онукою, не заглиблюючись в сенс всього; очікую, не знаю чого й не будую довгострокових планів, як звик робити це раніше. Зомбі. Ось тому й зважився звернутися до вас - раптом скажете мені таке, чого я не знаю, чи не бачу. Ви ж лікар, у вас більше знань у цій сфері.

- Розумієте, я звичайно можу... 

Мою промову перервало гучне котяче нявчання. Я завертіла головою в пошуках джерела звуку, але Василь випередив мене: 

- Не лякайтеся, це дзвінок такий, - він дістав із кишені мобільник. - Раніше стояв на контакті дружини, а тепер сина. Я відповім?

- Так, так, звичайно. 

- Алло... Здрастуй, синку... Ні, вільний вже... Звичайно заберу, не хвилюйся... Так, так, будемо чекати вас вдома... Погодую, обов`язково... Все, цілую. Вже побіг... 

Василь вимкнув телефона, поклав його назад до кишені. 

- Вибачте, Анастасіє Володимирівно, мені треба йти, онуку з садка забрати - діти не можуть, мене попросили. Я вам зателефоную і ми ще поговоримо, добре? 

- Так, звичайно. Біжіть. 

- Тоді, до побачення! 

- До побачення! 

Мій співрозмовник попрямував до дверей і через мить тиша заволоділа кабінетом. Я сиділа в кріслі, дивилася у вікно й обмірковувала почуте під час цього імпровізованого сеансу. Добре, що дзвінок перервав нашу розмову, інакше мені довелося б туго: що може порадити чоловікові в літах молода перукарка, без спеціальних знань і, як виявилося, з купою власних питань, на які вона теж не знала відповіді? Чому саме мені довелося вислуховувати одкровення цього маленького Всесвіту - згадалося, що так називали кожну людину в якійсь журнальній статті? Що повинна буду винести я для себе з цієї зустрічі? Чи правильно взагалі я живу? І чи маю моральне право дорікати власному чоловікові, якого не хочу втрачати, незважаючи ні на що?..

Ой, та ну його!- аж голова розболілася! Ніяких питань немає - це всього лише збіг обставин і порожній шлунок, - треба було все-таки вранці щось поїсти. Але хто ж знав, що доведеться так довго вислуховувати сторонню людину, та й ще такого зануду...

- Оленко, ти тут? Не заснула?

Замріявшись, я не почула, як відчинилися двері й до кабінету увійшла його хазяйка. 

- О, Насте, ти вже приїхала? Як син? Все нормально? Що там сталось? 

- Харчове отруєння. Шлунок промили, сказали, надалі дивитися за тим, що дитина їсть. Зараз він з татом на таксі додому їде. Як ти тут, не нудьгувала?

- Та ні. 

І знову задзвонив мобільник. У мене промайнула думка, що сьогодні телефон

вмикається в найвідповідальніший момент. Начебто хтось спостерігає за мною і в потрібний час запускає рятівний сигнал, щоб перевести дію в інше русло. 

- Хм, невідомий номер. Вибач, Оленко. - Настя піднесла телефона до вуха. 

- Алло? Так, це я... Чому? Голос той же, що й вчора... Можливо телефон

спотворює... Що ви кажете? У мене на сеансі? - Подруга подивилася в мою сторону.-

Та нема за що, я рада, що вам сподобалося… Записати вас ще? Так, я подивлюся і потім вам зателефоную... Забули заплатити?.. Нічого, наступного разу... Дякую... До побачення. 

Настя вимкнула телефон:

- Дзвонив якийсь Василь, сказав, що йому сподобалося у мене на сеансі, що я хороший психотерапевт, і що він заплатить наступного разу за обидва сеанси. Ти мені розповісти нічого не бажаєш? 

Я сподівалася, що про мою авантюру нікому не стане відомо, що Василь більше не з`явиться в цьому кабінеті, але схоже надіям моїм збутися не судилося. 

- Насте, розумієш, він так раптово вдерся, відразу завалився на канапу, почав розповідати про себе. Мені не залишалося нічого іншого, як просто вислуховувати. Я йому нічого не радила, не бійся - не встигла просто, - його син викликав. От він і пішов, 

майже перед твоїм поверненням.

- Ох, Оленко, про що ти змовчала? Давай, розказуй подробиці. 

Сівши поруч, я розповіла своїми словами все, що відбувалося в кабінеті, поки вона була відсутня. Подруга не перебивала, іноді тільки посміхалася та кивала головою. 

- Ось так все й було, слово честі. 

- Хочеться вірити. Поганого, я сподіваюся, чекати не варто - твій пацієнт, судячи по голосу, залишився задоволений, але ось як тепер йому пояснити, хто є хто? 

- Я вже все продумала: запиши його на зустріч, коли у мене буде вихідний. Роль лікаря буде за мною, а ти начебто мій асистент. Я буду тебе питати, мовляв - що ви думаєте, Анастасіє Володи ..., ой, Олено Миколаївно - ти будеш відповідати, а я кивати, мовляв, правильно, молодець. Приблизно так. А гонорар весь твій. Справедливо, еге ж? 

- Авантюристка ти, Оленко. Гаразд, розберемося. Збирайся, відвезу тебе додому, лікарю. 

- Не треба, я таксі викличу. До того ж тобі в іншу сторону. 

- Яке таксі? Ти в дзеркалі себе бачила? Мокра, не розчісана - після того, що тобі довелося пережити, я повинна хоч якось віддячити. І не сперечайся. До речі, що

ти вдень хотіла мені ​​розповісти? 

- Нічого. 

- Невже? І так поспішала, що до вечора зачекати не могла? 

- Насте, мені просто не терпілося поділитися враженнями про відпочинок. 

- Так терміново? Викручуєшся, подруго. Ну, то нехай, як захочеш - потім сама розповіси. 

*** 

Настя вела машину вечірнім містом, щось розповідала про лікарню, про сина, але я нічого не чула. Кивала головою, а сама думала про сьогоднішній день, про дивакуватого сивого Василя, про себе, про чоловіка. Буде він зустрічати мене вдома, чи прийде з роботи, коли я вже засну в кріслі, чекаючи його - мені було не відомо. Але я точно знала, що скажу йому відразу ж - з порога квартири, ще не встигнувши розкрити очі після сну. Прості слова, про цінність яких раніше не замислювалась, але які - як сьогодні зрозуміла, - важливо сказати вчасно, щоб не шкодувати потім, розтираючи солоні сльози по брудних щоках. Слова, такі заїжджені й водночас унікальні; оспівані натовпами поетів, написані на піску й папері, викарбувані на дереві й камені; нічого не варті окремо, але разом дійсно магічні.

Три слова. 

Всього лише. 

Я. Тебе. Кохаю.



м. Дніпро 31 березня 2017 року - 15 жовтня 2018 року




Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Шепітко Олександр

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо